– «Високотемпературним паянням»…

– А-а-а, яка нахрін різниця?! Я ж аспірантуру намагався закінчити, щоб захиститися і стати кандидатом історичних наук. Ти хотів стати кандидатом технічних наук. В цьому наша схожість… а може, й не тільки в цьому?

– Не тільки, – погодився Спартак.

– А в чому ще?..

– Як міг би сказати на моєму місці персонаж Калягіна у фільмі «Здрастуйте, я ваша тьотя»: я тобі потім скажу… якщо захочеш.

Він посміхнувся.

– А чому не зараз?..

– Бо якщо скажу зараз, то зіпсую все застілля.

Прорікши це, Спартак дуже артистично витримав паузу, потім підвівся з-за столу, майже не похитнувшись, підійшов до своєї сумки, видобув звідти пляшку «Гусарського» пива, брякнув її на стіл та прокоментував:

– Звісно, матеріал для «Бізнес-практики» я напишу. Це само собою, як і було домовлено. Навіть не обговорюється… Але ж у «Бізнес-практиці» я поза штатом, у нас із ними суто гонорарні відносини! То що, нести пивасик їм?! Чи приперти його Ричарду Бернардовичу?! Але ж Гжесюк ніяким боком не журналіст, а пиво є результатом прес-туру!.. Отож, хлопці, ій-богу, ми цю пляшку краще зараз на трьох оприходуємо.

– Дай я тебе обійму!.. – Буйтур Всеволод насилу відірвався від стільця, незграбно упіймав Спартака за шию, чмокнув у щоку, потім звернувся до Ремки: – А знаєш, до чого вправно він вихопив останній прес-реліз буквально з-під носу у самого Гонгадзе?! О-о-о, цей хлопець далеко піде… Далек-ко-о-о… Дал-леч-чень-ко-о-о!.. Й не тільки в жур-р-рналіс-с-тиц-ці, але і в літера… в літерат-тур-рі так-кож-ж!..

– Ого-го, як розвезло тебе, – трусонув головою телевізійник. – Навіть не знаю, наливати тобі «Гусарського» чи, може, не варто?..

– А як же не налити? Налити неодмінно, – вступився за нього Спартак. – Ми ж троє хропунів, тому як домовлялися: напиваємося «йоржиком» та спимо, хто б із нас як не хропів! А «полірнутися» чистим пивасиком після «йоржика з перцем» – діло святе. Отож давай, не сачкуй!..

Сказано – зроблено.

Налили й «полірнулися».

Тоді пробелькотавши: «Все, я готовий!..» – Буйтур Всеволод поплентався до свого ліжка, впав на нього й негайно захропів, навіть не роздягнувшись. Ковзнувши по ньому побіжним поглядом, Спартак мовив тихо до Ремки:

– Ну що ж, наш колега спить, отож тепер можна сміливо сказати, в чому наша з тобою схожість. Якщо тобі й досі цікаво, звісно…

– Цікаво, авжеж.

– «П’ята графа».

– А-а-а, он навіть як?..