Арнольд глибоко вдихнув, різко видихнув і спитав:

– Ну, то як тобі моя творчість, Густавівно? Геніально, еге ж?

Паралізована знов надривно мугикнула.

– Так, згоден з тобою, – кивнув він. – Ти ж знаєш, я вже назбирав поезій на дві товстелезні збірки, не менше! От щойно ти подохнеш, як я піду до нашої дніпропетровської Спілки письменників і попрошу ці всі поезії надрукувати. Знаєш, як я ці книжки назву? Анумо спробуй вгадати.

Однак скільки не очікував Арнольд, а Генріетта Густавівна завмерла й не те що не ворушилася – навіть майже припинила дихати.

– Шкода, що не здогадалася, – зітхнув нарешті невизнаний поет. – Ну що ж, я розумію причину твого тугодумства, а тому не серджусь на тебе. Отож знай, що назву я збірку дуже оригінально: «Кексування». Оскільки ж томів там буде два, то у кожного буде свій підзаголовок. У першого: «Я кексую Таткатутку». У другого: «Таткатутка кексує мене». Класно, еге ж?! А псевдонім який я собі придумав – знаєш?! На їдіш побажання «мир вам!» звучатиме, як варіант – «шлюм цу ір», отож я вирішив взяти собі псевдонім «Шелом Соєр». Майже «Шолом-Алейхем», яке означає те саме побажання «мир вам»… Правда, класно?! Та з таким псевдонімом я запросто переплюну цього самого Шолом-Алейхема!.. От просто тьху – і переплюну!..

Мати втупилася у нього закам’яніло-нерухомим поглядом. Намагаючись вловити в глибині її очей хоч якусь приємну для себе думку, Арнольд очікував, очікував… і раптом проскреготав:

– Невже ти на їхньому боці, мамо?! Невже?.. Не може того бути! Я ж твій син, єдиний синок твій улюблений, заради якого!..

Раптом він кинувся до паралізованої, наблизився упритул до її обличчя і заскреготав хрипким загрозливим шепітком, від напруги плюючись слиною:

– Не вірю! Не вірю, мамеле моя, що ти перейшла на їхній бік!.. Я ж твій єдиний син… загалом єдина дитина!.. Ти ж мені розповідала колись, що татуся мого Артура не просто не любила, а навіть більше – терпіти не могла!.. І що ноги перед ним розсунула тільки тому, щоб він тобі наклепав дитину, яку можна було б записати на його прізвище і з правильною, а не єврейською національністю в паспорті! Ти на все це пішла заради любого свого Арнольдика, мамо моя рідна. Батько про всі твої фойле штик якщо й не знав, то принаймні здогадувався, тому й кинув нас, коли я був ще маленьким. Але ж ти свого домоглася, Густавівно, чи не так?..