Деякий час Арнольд самозадоволено реготав, насолоджуючись власною кмітливістю, але потім знов посумнішав:

– Одне лише погано: мою дівчинку, мою Таткатуточку вони усім скопом так проти мене налаштували, що вона все не відтане ніяк! Особливо цей її дідусь постарався… Ну цей вантажник з гастроному на проспекті Карла Маркса, здоровезний такий дядько, пам’ятаєш?.. Але хрін із ним, чорти б його скоріш до себе забрали!.. Головне, що він став головним, хто Таткатутку проти мене налаштовував і налаштовує. До того її налаштували, що під час нашої останньої зустрічі вона мене «недомірком обгризеним» обізвала. Кого обзивати так почала – кого, га?! Адже коли ми кохалися у цій самій квартирі… коли я її самозабутньо шпилив до сьомого поту, вона інших пісеньок співала: тоді я був у неї Богатирем Невтомним! А тепер вона каже, що я все це сам собі понавигадував!.. Нафантазував, бачте. Ну, нічого!..

Арнольд аж просяяв весь від передчуття майбутнього щастя й завершив:

– Нічого, Густавівно, нічого! Тепер тобі єврейська община хавчиком допомагає – тепер протягнемо!.. А там я випущу поетичний двотомник «Кексування», а з двотомником мене залюбки до Спілки письменників приймуть. От тоді син твій стане знаковим поетом епохи Шеломом Соєром, на виступи якого збиратимуться стадіони. Можливо, моїм ім’ям навіть нашу вулицю назвуть – оцю саму, де ми з тобою зараз живемо… А тоді моя Таткатуточка згадає, хто з неї свою любу музу зробив! Тоді вона вибачиться за «недомірка обгризеного». Ще й як вибачиться!.. На колінах вибачиться, паскуда така, в усіх позах вибачиться, в яких я лише захочу!

Й Арнольд щасливо заіржав, немовби дикий огир.

Мінвуглепром України, вул. Богдана Хмельницького, № 4, Київ, ніч з 1-го на 2 квітня 1999 року

Мінвуглепром України, вул. Богдана Хмельницького, № 4, Київ, ніч з 1-го на 2 квітня 1999 року

Все сталося, як у знаменитому дитячому віршику Корнія Чуковського: у нього задзвонив телефон. Оскільки стрілки його наручного годинника показували вже 22:20, то варіантів було небагато. Власне, лише два, з вірогідністю 95 %: або телефонував хтось із журналюг-трудоголіків, або мама. Теоретично на кожен з варіантів припадало по 47,5 %.

Втім, з усіх «трудоголіків пера і диктофона» після десятої вечора на робочому місці могла лишатися хіба що Ланка Чекмарьова, відповідальна в «господарстві» Михайла Коломійця[84] за вугільну промисловість, на даний момент охоплену потужним страйком. Не дивно, що з «Українських новин» Спартакові телефонували хвилин десять тому… Отже, зараз Чекмарьова, найшвидше, додруковує повідомлення, яке поставить у стрічку на 22:30. Вона кмітлива, сказане вловлює з першого разу. Така навряд чи стане передзвонювати по кілька разів і щось перепитувати. А тому…