– Слухаю, – мовив він рівним тоном, хоча і був майже впевнений, що зателефонувала мама Гатя.

– Синку, то коли тебе додому чекати? – пролунало з навушника слухавки стурбоване запитання мами Гаті.

– Мамо, ти про що?! – ледь стримуючись, запитав Спартак. – Я ж тобі сто… ні – навіть двісті разів пояснював, щоб ви з татом на мене сьогодні не чекали, бо у нас тут надзвичайна ситуація.

– Але ж я думала, що ти просто пожартував…

– З чого б це?!

– А з того, що сьогодні – День дурня. В тому сенсі, що Перше квітня… У тебе вся спина біла і все таке інше.

– Ну так, ну так… Світ перевернувся, а Геббельс оженився на єврейці.

– При чому тут Геббельс?! Нащо його проти ночі згадувати?! Та тьху на нього, на фашистюгу цього, скільки він нещастя заподіяв!..

– Ой, мамо, ти облиш! Облиш, будь ласка. Це я всього лише процитував Штірліца із «Сімнадцяти миттєвостей весни».

– Хіба?..

– Можеш не сумніватися.

– Ну, то дивись мені! Бо такий веселий день псувати не годиться.

Веселий день Перше квітня, так, авжеж!..

Спартак з легким смутком згадав усі позитивні моменти, пов’язані з цим святом. Зокрема, поїздку на одеську Гуморину ще в студентські роки, потім його візити на «Одеський Абирвалг», зустрічі з Аркадієм Юліановичем Верніковим, їхні посиденьки в «Гамбрінусі» на Дерибасівській, келихи розпивленої води та смачнючу рибку… А ще – розвеселу «тітку-одеситку», родичку його друга Валерки…

Мабуть, таки не слід було згадувати кіно про Штірліца – бо тільки матусю налякав. Усе ж таки вже майже ніч надворі, отож вона й не зрозуміла його гумору.

– Спарику, то тебе все ж таки чекати з вечерею?.. – пролунало зі слухавки.

– Якщо я перед цим незрозуміло висловився, то спеціально для тебе можу повторити: не чекати!.. не чекати!! НЕ ЧЕКАТИ!

– А чого ти так кричиш, синочку?..

– Бо ти з першого разу не розумієш. Я ж тобі по-людськи пояснив: у нас тут надзвичайна ситуація – шахтарі страйкують. Все треба залагодити.

– А ти тут до чого, синочку?