Мама Гатя второпала не одразу, але після паузи зі слухавки пролунало:

– О-о-ой, Спа-а-арику… То ти на тому конкурсі переміг, чи що?!

– Переміг чи ні – ще не знаю. Але до фіналу мій рукопис таки дійшов. Отож брати Капранови мене й попросили зайти до «Зеленого Пса» на наступному тижні. Це зовсім поруч з нашим домом – на Нижньому Валу…

– О-о-ой, Спа-а-арику… Дай-то Боже, щоб мій синочок!..

– Принаймні схоже, що не тільки ти, але тепер вже й організатори конкурсу «Золотий Бабай» теж переконалися, що я маю власний стиль письма. А ще ж напрацював редакторські навички в газеті «Селянин»… Отож зовсім недарма міністр наш Борис Борисович попросив, аби я не просто поредагував стару якусь угоду – а щоб за моєю участю її написали наново, «з нуля». Бо все, написане раніше, не витримує жодної критики. У попередніх угодах все сформульоване косо-криво, неоднозначно, із смисловими помилками. Написане, як курка лапою, коротше…

– Ох, Спарику!..

– Мамо, особисті прохання міністра треба поважати. Й нарешті, по-третє: є трудоголіки й серед журналістів, отож вони чекають повідомлень для нічних новинних стрічок, як там ситуація зі страйком складається. А хто ж оперативно їм повідомлення розкидає, як не наша прес-служба?!

– Ох, Спарику, Спарику, не бережеш ти себе, – зітхнула мама Гатя. – Коли в Інституті Патона працював – ти на роботі сидів, щоб книжки свої друкувати потроху.

– Не книжки, а рукописи, – уточнив він.

– Не перебивай!.. Коли в газету свою пішов – теж весь час то в редакції стирчав, то по відрядженнях мотався. Тепер, коли тебе прес-секретарем вугільного міністра «засватали», знов затримуєшся на роботі… Коди ж ти зрозумієш нарешті, що робота має бути з дев’ятої ранку до шостої вечора?! А все інше нікого й нічого не стосується?

– Мамо, ми таки прийдемо до перемоги капіталістичної праці, хоча дідусь Маркс із дідусем Леніним нас цього й не навчали, що було дуже недалекоглядно з їхнього боку, – пожартував Спартак.

Однак в цей момент двері кабінету відчинилися, й увійшли одразу двоє співробітників прес-служби: спеціалістка першої категорії Льоля Остряниця притягнула п’ять штук перепічок, куплених в кіоску на іншому боці вулиці Богдана Хмельницького, а головний спеціаліст Гога Панкратьєв приніс із приймальної міністра чергову чернетку, з якою треба було працювати. Отож вказавши Льолі на електрочайник і немовби натиснувши пальцем на невидиму кнопку, Спартак мовив у слухавку:

– Так, все, закругляємося, бо до мене люди прийшли.

– То на тебе не чекати?.. – мама все ще сподівалася.

– Можливо, заїду додому вранці, щоб сорочку поміняти, тоді ж поснідаю.