– Побачили, отож… А тепер хоч розумієте, наскільки мені ніколи з вами розмовляти?! Бо якщо зараз зайнятися вашою справою, тоді…

– Тоді хоч би кип’яточком розжитися, – голова з надією кивнула на увімкнений Льолею електрочайник, який уже доволі голосно «співав», готуючись закипіти.

То був котрийсь із страйкарів, які вже другий тиждень поспіль «квартирували» в коридорах Мінвуглепрому на підстилках з цупкого пакувального картону та на тоненьких ковдрах, розкладених просто на підлозі. Начальниця інформаційно-аналітичного управління Муза Адріанівна постійно дорікала Спартакові, що він, бачте, «далекий від народу», оскільки принципово розмовляє з рядовими вуглекопами українською мовою, а на своєму робочому столі показово виставив синьо-жовтий прапорець – отож прес-секретар так само показово ділився з шахтарями-страйкарями окропом. Звісно, якщо ті просили… Якби ж він ще курив – то і цигарками б ділився. А так – тільки окропом!.. І «нарід» це чудово знав.

– Дам кип’яточку, не переживайте, – підтвердив Спартак, – от тільки своїх людей з прес-служби кавою напою, а тоді вже й вам наллю.

– Ну, правильно, правильно. Про своїх подбати – це святе!

Скуйовджена голова задоволено мугикнула і зникла.

Доки Льоля заварила каву, прес-секретар вже тричі перечитав принесену чернетку і ледь-ледь зрозумів сенс накарябаного. Оскільки мізки вже потроху закипали – для розрядки тихо лайнувся:

– Трим*ндоб***ський п**допро**б! Коли ж вони нарешті навчаться формулювати власні думки?! Вибач, Льолю, за матюки, але вже нема сил!..

– Ніколи не навчаться, – знизав плечима головспец Гога, який весь цей час уважно спостерігав за Спартаком. – Їхнє діло – це вугіллячко на-гора видавати, а не думки на папері формулювати.

– Маєш рацію…

Далі Спартак швиденько прикинув варіанти розвитку ситуації й наказав підлеглим забиратися додому.

– О-о-ой, Спартаку Андрійовичу, а як же ви без мене?.. Точніше без нас із Гогою?.. – захвилювалася Льоля.

– З блиском, – коротко запевнив прес-секретар. – Таких варіантів підсумкового «тугаменту» ще мінімум два буде, як не три. Повідомлення для преси ми розкидали. Перепічками ти мене на ніч забезпечила. А щодо Гоги – тут і без нього буде кому носити папірці з першої приймальні. Та й загалом, зараз народу побільшає. Тому дуйте додому, доки транспорт ходить.

Льоля з Гогою слухняно попрощалися й пішли. З коридора тричі заходили страйкарі, які швиденько розібрали весь окроп. Щойно Спартак встиг послати останнього шахтаря до туалету з порожнім чайником за водою, як до кабінету ввалилася ціла делегація у складі директора зупиненого страйком холдингу Івана Микитовича Красуцького, начальниці інформаційно-аналітичного управління Мінвуглепрому Музи Адріанівни Пухлякової, начальника інформаційно-обчислювального центру інституту УкрНДІпроект (а також – останнього міністра вуглепрому періоду УРСР) Миколи Сафоновича Сургая, лідера ПРВП[85] Рудольфа Савовича Турянського та ще кількох страйкарів. Усі відвідувачі злагоджено, майже хором спитали, чи поредагував вже пан прес-секретар останній варіант їхньої угоди і де, в біса, ця редактура?! На що Спартак відповів, мішаючи азербайджанські матюки з італійськими, що тут не редагувати треба, а переписувати наново весь текст.