– А вечеряти?..

– Тут Льоля перепічок принесла, зараз каву зробимо, ото й буде вечеря. А ти там дивись, не тримай нічого загорнутим у пледі. Дарма це.

– А раптом?..

– Мамо, все! Не займай телефонну лінію.

Принюхуючись до складених біля чайника ароматних перепічок, він поклав слухавку. Однак телефон негайно задзвонив знов: от тільки тепер це вже була не мама, а Ланка Чекмарьова з «Українських новин». Проглядаючи по діагоналі принесену Гогою чернетку, Спартак повідомив коротко:

– До фінальної стадії ще далеко. Не для публікації повідомляю: якщо всі пункти і вдасться узгодити – то десь вже під ранок. Тому всі сторони конфлікту зараз перебувають в очікуванні та у сподіваннях. А що там із попередньою інформацією чутно?..

– Попередня інформація стоїть у стрічці новин на двадцять два – тридцять, – заспокоїла журналістка.

– Ну, от і добре. Все, на сьогодні бай-бай.

Спартак поклав слухавку й подумав: «До чого ж добрі стосунки з Чекмарьовою налагодилися! А починали ж як!..»

А почали вони торік із скандалу. Себто попередній прес-секретар міністерства тримав зацікавлені мас-медіа «на голодній пайці»: від нього загалом ніхто ніякої інформації не бачив. Ніколи!.. Отож коли цю посаду обійняв Спартак, то «Українські новини» буквально в перші дні повелися традиційно – накидали у новинну стрічку відсебеньок, знятих «зі стелі». Тоді Спартак зателефонував туди й на підвищених тонах запитав, чому «УН» не звертаються до прес-служби Мінвуглепрому, а ліплять хтозна-яку муйню?! Вислухав у відповідь все, що думали про його попередника…

Однак слідом за тим до нього в гості примчала Ланка Чекмарьова. І не просто так, а з маленьким «Київським» тортиком, який був негайно з’їдений за її участю всіма співробітниками прес-служби. Отак вони й потоваришували. Тим паче пару разів на тиждень Спартак з Ланою їхали по домівках передостаннім або навіть останнім поїздом метро: або о 23:40 – або о 0:05… Отакими трудоголіками були обидва.

Втім сьогодні вибратися додому не світить…

– Агов, ти! Як там тебе – Спартак?..

У напіввідчинені двері кабінету просунулася чиясь незнайома голова із заспаним пом’ятим обличчям та скуйовдженим волоссям.

– Вам чого треба? Знов зі своєю справою?..

– Знов, – кивнула голова.

– Перепрошую, однак зараз не маю часу. Від слова «абсолютно».

– Але вже майже північ!..

– По-перше, до півночі ще години півтори. По-друге… ви ж самі бачите, що у нас коїться! Самі ж нас і пікетуєте.

– Та просто не віриться, що прес-секретар міністерства працює так пізно… Я думав, ви тут, у столиці, геть усі байдикуєте, а насправді бачу…