– От дідько! – роздратовано вигукнув прес-секретар. – Варто було мені відлучитися додому буквально на кілька годин, як усе встало на вуха!
– Це вугільна промисловість, Спартаку Андрійовичу, звикайте, – знизав плечима співробітник ІОЦ. – Недарма ж Мінвуглепром відносять до «найважчих», напіввійськових міністерств… Тут далеко не кожному вдається прижитися і працювати. Але хто пройшов наше міністерство з честю – тому в карму буде величезний жирний «плюс». Ні, навіть «плюсище»!..
Прес-секретар лише зітхнув і процитував:
Встала утром над селом Аура зеленая. Карма: ехать за вином — А вино крепленое!– Це ви придумали, Спартаку Андрійовичу?
– Народна творчість, – невесело посміхнувся він і додав: – Мені чужих заслуг не треба. До того ж я переконаний прозаїк, а не поет. Ну гаразд, дякую за інформацію! Тепер саме час поспішити на робоче місце, бо прес-реліз підготувати треба. Хто там «господарює» зараз – Родченков, кажете?..
– Він самий.
– Отож у нього й завізуємо прес-реліз… До речі, а чи відомо, з якого переляку той вуглекоп вчинив самоспалення?! Про все ж домовилися…
– А хтозна! – зітхнув працівник ІОЦ. – Шахта, вона така: сама атмосфера підземна людей пригнічує. Отож і не витримали нерви у когось через напружену ситуацію. А там… Бензин і запальничка, ото й усе.
Проте увійти до будівлі міністерства прес-секретар не встиг, почувши поруч із собою здивоване:
– Спартаку, невже це ти?..
Озирнувся.
– Павлино Авксентівно, кого я бачу!..
– Спартаку, а що ти тут робиш, скажи на милість?!
Якщо чесно, то його самого цікавило, що тут і зараз робить жінка, яка зіграла роль «могильниці» лабораторії високотемпературного паяння № 32 ІЕЗ ім. Патона?! Втім, Кузюра встигла спитати першою – треба відповісти…
– Та я тут працюю, Павлино Авксентівно.
– Працюєш?! – у неї мало очі з орбіт не повискакували. – Але ким?..