– Прес-секретарем Мінвуглепрому України. Якщо точніше, то я тепер заступник начальника інформаційно-аналітичного управління, але прес-секретар – це щоб коротко і зрозуміло для журналістів. І для народу також.

– Ти-и-и?! Замначальника управління міністерства-а-а?.. Прес-секретар?..

Кузюру аж тіпало від напруги.

– А що, Павлино Авксентівно, невже це вас дивує?

– Дивує – не те слово!.. Адже про тебе ходили наполегливі чутки, ніби ти в Ізраїль дременув. А ти тепер в міністерському начальстві…

– Я?! В Ізраїль?! – у свою чергу здивувався Спартак.

– Ну-у-у, природно! Ти ж у нас того… до «правильної нації» належиш.

– Павлино Авксентівно!.. – в голосі прес-секретаря брязкнув метал.

– О-о-ой, Спартаку, облиш ти зображувати із себе українського патріота! – її рот викривила нещира усмішка, оченята поїхали кудись убік. – Ніколи представник вашої «правильної нації» не зробить Україні добра навіть на копієчку, отож не треба тут мені спектаклів робити!..

– Нічого я не зображую, Павлино Авксентівно. І ніякий це не спектакль. Я тут народився, це моя країна, й ніхто не має права викидати мене звідси!..

Вимовляючи ці слова, Спартак насправді думав про торгівця різноманітними патріотичними товарами, у якого він купив український прапорець, прилаштований у нього в кабінеті на робочому столі. Дивно, що той дідок запитував практично те саме, тільки дещо брутальнішими словами. А тепер будь ласка – «могильниця» їхньої лабораторії!.. Цікаво виходить.

– Е-е-ех ти-и-и, дурко, дурко!.. – між тим зітхнула літня жінка. – Це його країна, бачте… Та якби у мене була б хоч крапелька вашої «правильної» крові, я б із цієї довбаної України полетіла світ за очі. Хоч у пекло вилетіла б, хоч куди! Хоч ногами вперед, хоч на мітлі!.. Та й не я одна.

«Непогано було б, якби ти й справді здриснула звідси за кордон!» – подумав Спартак. Але вголос спитав:

– А хто іще такої ж думки, як і ви?..

– Так Віліан Арленович?..

– А ви його давно бачили? Бо відколи він звільнився з Інституту електрозварювання після конфлікту з Людвігом Альфредовичем…

– Так Віліан Арленович тут. Ми ж удвох тут від ПУДу.

– Удвох?! Від Партії україських демократів?!

– Ну так, природно.

– Чому це раптом «природно»? Де ви працюєте?