А далі Спартак знепритомнів остаточно.

* * *

Тут, у його непритомності все чомусь було живим і золотим водночас. Навіть саме повітря, яким він дихав… при цьому і висячи просто посеред прозоро-золотавої порожнечі!..

– ТИ ЗАПІЗНИВСЯ.

Озирнувшись на звук громоподібного голосу, Спартак побачив там лише якусь гігантську червону масу, бесформенну й неосяжну. Не розуміючи, з ким (або з чим) має справу, він спитав коротко:

– Хто ти?

– А ти мене не пам’ятаєш?.. – тепер голос звучав іронічно.

– Не пам’ятаю.

– І навіть не здогадуєшся?

– Ні.

– А на це що скажеш?..

Червона маса, бесформенна й неосяжна, відсунулась подалі. З такої відстані вона вже скидалася на гігантську фігуру з величезними багряними крильми за спиною, що переливалися усіма «палкими» кольорами – від жовтогарячого до вишневого.

– А те скажу… скажу… В ім’я Господа нашого Ісуса Христа, покажи свої ноги та своє тім’ячко!

– Що-що?! Ого-го!.. Не очікував від тебе чогось подібного.

– А я наполягаю: покажи ноги й тім’я, в ім’я Господа Ісуса!

– Хто тебе навчив цього?

– Мій друг протодиякон Агапіт.

– Ну що ж, відмовити в подібному проханні неможливо…

Багряна істота підтягнула трохи вгору поділ свого багряного балахону, продемонструвавши стопи ніг в сандаліях, потім покірно схилила голову і скуйовдила рукою волосся на маківці.

– Ну то що, нема у мене ні чортячих ратиць, ані рогів, так?..