– Із цим романом?! З «Апокаліпсисом по-київськи»?..

– Ні-ні, тут ти, навпаки, випередив інших, як випереджав завжди. Ти запізнився з наступним завданням… Скажи, що ти мав зробити далі?..

– Далі?.. За внутрішнім відчуттям?

– Так, ти завжди відчуваєш, що у тебе попереду. Отже?..

Спартак знов напружився, раптом посміхнувся й мовив:

– Ти знаєш, Янголе… Хтозна чому, але останнім часом мені дуже закортіло написати такий собі політичний детектив.

– Політичний детектив?! Цікаво, цікаво…

– Саме так! Хоч як для письменника-фантаста, це таки дуже дивне бажання. Ну от, уяви, що нібито жив такий собі український журналіст. Відомий політичний оглядач. Він нібито вирішив попрацювати на наступних парламентських виборах на якусь там партію…

– На яку саме?

– Це не надто важливо. Треба придумати. Ну от, коротше кажучи, цього політичного оглядача вбивають. А його менш досвідчений товариш-журналіст починає своє власне розслідування… А тим часом, через звістку про смерть першого журналіста повстає вся Україна!..

– Годі, сказаного вже достатньо.

– Достатньо для чого?

– Це вже тебе не обходить! Ти запізнився з цією новою роботою.

– Отже, це і справді моє нове завдання?! Це не просто моя примха, а саме нова робота, доручена мені?..

– Так. А тепер скажи, що завадило тобі реалізувати новий задум?

– То я все ж таки запізнився…

– Запізнився, так. І це погано. Але я спитав про інше: скажи, що саме тобі завадило взятися за новий роман?..

– Мене запросили на посаду прес-секретаря Мінвуглепрому. Там я працюю зранку до ночі, з понеділка по суботу.

– Ти працював навіть ПО СУБОТАХ!.. – Багряний Янгол аж скривився. – Отже, брак часу… Але це не те. Які справжні причини?

– У мене не фантастика виходила, а політичний детектив. А я хочу фантастику писати.