– Але ж Спарику, ти ж можеш звернутися в «Рупор Донбасу»! Там же головним редактором працює Реваз Нугзарович, ти нас сам знайомив…

– Ага, так-так! – кивнув бізнесмен. – Порекомендуйте, щоб мою справу розглянув сам Берідзе, вам він не відмовить… А матеріал вийде сенсаційний, це я вам гарантую.

– Ну гаразд, я подумаю. А зараз дайте мені відпочити. Все ж таки струс мозку – це таки напружує… Дуже напружує.

І Спартак втомлено заплющив очі.

– А якщо не в «Рупор Донбасу», то звернися, наприклад, до якогось політика. До Левка Лук’яненка, наприклад…

– Ма-ам-мо-о-о!.. – простогнав Спартак.

– Ні, ну а чого такого?! – здивувалася мама Гатя. – Ти ж знаєш самого Левка Лук’яненка, я ж пам’ятаю, як ти у нього інтерв’ю брав…

– Якщо я колись у когось інтерв’ю брав, то це не означає, що я можу до нього звертатися з будь-якого приводу.

– Але ж у Лук’яненка ціла партія!..

– В «Рупор Донбасу» до Берідзе краще, – зітхнув Спартак. – А зараз дайте мені спокій, бо голова мало не лусне.

– Струс мозку, я розумію, – скрушно зітхнув Цитайшвілі.

Зала «Громадянська війна (1917–1920)», Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького, Дніпропетровськ, травень 1999 року

Зала «Громадянська війна (1917–1920)», Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького, Дніпропетровськ, травень 1999 року

– Перепрошую, а чи могли ми бачитися раніше?

Вілен уважно оглянув відвідувача, перш ніж відповісти:

– Хіба що в Миколаєві.

– А чому саме там?

– Якщо ні – тоді в Рівному.

– А до чого тут Рівне, перепрошую?..

– Бо в Рівному я народився, зростав і школу закінчував. У Сарнах навчався в педагогічному технікумі, який тепер перетворився на педколедж. Втім, як і всюди…