Я плювати хотів на закон. Правила — для лохів. Одного разу закон закатав мене в асфальт, але я вибрався звідти й ось стою перед вами. Сьогодні лягаві звітують мені. Все змінюється. «Хто був нічим, той стане всім».

Соціальні ліфти в нас працюють не гірше, ніж будь-де інде. Я — живий приклад. Ще не народився той, який зігне мене у підкову. Ніхто не буде мене повчати. Гей ти, жовторотий. Так, ти. Спершу відсьорбни, а тоді крякнеш.

...Відколи прийшов туди, не покидало враження, що десь я вже бачив його. Наче ми вже колись зустрічалися. Когось він нагадував. Наче хтось інший заховався під маскою його лиця — звідти, з далекого минулого.

Я не перекидав риштування — зачепив, як проходив, плечем, всяке буває.

А може, він сам похитнувся? Пішла обертом голова... Якимось миршавеньким був — такого вітерець здує.

Він і без мене на ладан дихав. Кажуть, у нього рак був в останній стадії — падіння звільнило його від зайвих страждань.

Я прийшов до тебе, крихітко, але не застав тебе, і це дещо спантеличило мене. Що вдієш — так склались обставини.

Краще поділись, чим він привабив тебе. Ніяк не второпаю. Отим смішним, примітивним мазюканням?

Жартуєш.

Я знаю, що ти жартуєш.

Скажи мені:

— Я жартую.

Два слова.

І все знову буде, як колись.

...........................................................................................

Не побоялась приїхати сюди. Що ж, відчайдушності в неї не відбереш.

Приперлася з дочкою-калікою, яку нажила зі своїм богомазом. Мабуть, щоб розчулити.

— Відпусти.

— Кого?

— Не клей ідіота.