— А що ти пропонуєш навзамін?

— Ти негайно відпустиш його!

Вона не мала що запропонувати.

— Це несерйозно.

Я не потерплю хамства. Навіть від неї.

— Ти ж людина.

Ти це запитуєш, крихітко, чи стверджуєш?

— Ти пропонуєш мені прогулятися по моргах? І заради цього ти так далеко їхала? Мило, нічого не скажеш. Тільки я тобі в цьому не компаньйон. Мої ноги вже не ті.

............................................................................................

— Візьмешся?

Погляди присутніх звернулись до мене.

Щось раптом, куди не глянь, чудиться. Пацюки повисувалися з нір. Невже це ті самі нікчеми, з якими я протирав за партою штани? Їхні діти? Я щось таки справді проґавив...

Ми зібрались в сюїті готелю — в тому самому складі, як тоді, коли вони запросили мене, щоб зробити пропозицію.

Цього разу з нами був ще один, якого представили гостем.

— Може, це висадились марсіани?

Коли я пожартував, гостя пересмикнуло, він на секунду відвернувся від вікна, крізь яке напружено вдивлявся в долину, на місто — туди, звідки крізь щільні, надійно зачинені стулки проникав у приміщення шум.

Гупали барабани.

Смерділо горілою ґумою.

Гуркіт безупинно наростав.

Ще мить — і шиби не витримають тиску.