Я закінчив звичайний інститут. Таких, як я, тисячі. Мій диплом засвідчує пересічні успіхи; як і в решту дипломів, туди також вписано «спеціаліст». Коли я починав навчання, нам заливали одне, а коли закінчував, — протилежне. Диплом мені не потрібен. Скільки в мене зайвих речей? Не так багато. Могло нагромадитись більше.

Щось зі мною не так. Мені постійно звертали на це увагу. Я сам це знаю. Якоюсь мірою мені шкода цей світ. Я зробив вибір. Надаю перевагу неробству у своє задоволення. Я не ловець ілюзій. Я вмикаю запалення. Гуркотіння мотора виводить зі ступору.

Віртуозність, з якою були ущільнені порожнини і нішки, заслуговувала визнання. Не думав, що в звичайний легковик можна так щедро нафаршувати. Скидаю, панове контрабандисти, капелюха.

Завдяки митникам я вперше побачив, як це робиться, — товар закладали і викладали без моєї присутності. Крапля в морі на тлі фургонів, що день у день перетинають кордон під прикриттям спецслужб, міністрів і, кажуть, самого президента. У цій епохальній веремії митникам відведена роль жалюгідних паяциків, проте своє вони також відстібають. Ми живемо в країні, де всі всіх ошукують, це наша суспільна угода.

Бізнес луснув, як мильна бульбашка. Якщо це взагалі бізнес — так собі, принагідна розвага з невеличкою винагородою. Додаток до основного заробітку. А що? Ви теж погодилися б. У цьому навіть щось було — проминати уніформованих лохів, які, можливо, про щось і здогадувалися, а може — ні. Кілька копійок на кишенькові витрати, ото й усе.

Мені це нічого не коштувало. Автомобіль начиняли без мене, я давав ключі, які мені акуратно приносили назад; те саме в пункті призначення, тож більшість моїх відповідей не далеко відбігали від дійсності.

Я запропонував спортивну сумку — все, що в машині, захищене дипломатичним імунітетом, я — теж. Партнери — назвімо їх так — відмовилися. Вони хотіли, аби все було, як належить: береженого Бог береже. Я знизав плечима — хай роблять, як знають.

Автомобіль мені повертали таким, яким я його давав, — коли завантажували товар і потому, як його вивантажили, також. У мене не було до них жодних претензій, стосовно всього іншого теж.

Того разу я попросив вкласти ось це. Послуга за послугу. Я не відмовляв їм упродовж тривалого часу. Мені здалося, настала пора, аби вони теж зробили що-небудь для мене. Я простягнув їм пакунок.

— Лише обережно.

Вони не запитували, що всередині. На них можна було покластися. Я й сьогодні впевнений, що здали мене не вони — інакше митників не спантеличили б цигарки.

Не думаю, що митники ламали комедію. Судячи з їхнього вигляду, особливими дарами природа на них не розщедрилася. Ланцюжок провисав кудись в іншому напрямку.