— Справді?

— У тебе с п р а в д і чудові ноги.

Вона подобалася мені. Вся. І її харизма. Вона прорвала шаблон. Вона в усьому була нестандартна. Ледь екстравагантна. Жінка, яка порушила табу. Однією з перших, ще як тільки все починалося. Селф-мейд-вумен. Таке приваблює. Виявилося, не лише мене.

Я пробую пригадати, як вона виглядала. Мені хочеться, щоб то була якась інша жінка, не вона. Я намагаюсь переконати себе в цьому.

Труп лежав на тротуарі. Понівечений, у роздертій коротенькій спідничці — мабуть, одній із тих, які міряла в готельному номері. Вона одягалася тільки від відомих дизайнерів — могла собі це дозволити. Раніше дозволити собі цього не могла. Ні, вона не намагалась розчулити. Вона просто перемогла обставини. Жахливе, нестерпне дитинство. Вона мала право пишатися. Назовні вольова, вона прагнула того, що всі: розуміння. Трішки тепла. Звичайної ласки.

Машину виявили в лісо-посадковій смузі, вщент вигорілу. Кущі навколо теж почорніли. І стовбурі дерев. З попелу пробивалась цнотлива травичка.

Думки гнояться у голові, мов нарив, що ось-ось прорветься. Я відчуваю потребу перепочити. Намагаюся ні про що не думати. Памʼять неодмінно об щось перечіплюється.

Інколи здається, наче більше нічого не залишилося, крім цього вмістища, з якого раптом зʼявляється і вʼється нитка — синя, червона, зелена... На все, що було, забракне барв. Хай збережеться щось на те, яке буде.

Мить, і від них нічого не залишиться.

— Зроби щось!

Аби лише встигнути...

Вони саме вертаються із занять, двійко школярів. Вони щодня йдуть цим шляхом — безтурботно, яким лише безтурботним може пересуватись коридорами часу дитинство. На плечах в обох шкільні ранці. Вони щось жваво обговорюють.

Я шарпаю їх убік, а вже за мить місце, де ми щойно були, накриває вибухом. Хлопчаки навіть не встигають злякатися. Коли порох розвіюється, вони підступають ближче і роздивляються. Один із них розчовгує землю.

Хлопці задирають голови і показують вгору. Про всяк випадок обоє приступають до стіни і так просуваються один за одним до перехрестя. Тоді один звертає ліворуч, а інший іде прямо. Завтра вони побачаться знову.

Ти врятував два невинних життя.

А тепер зроби щось для себе.

Давно вже пора.

— Врятуй себе.

Хто це сказав?

Я озираюся, проте вулиці порожні.