— Звичайно.

Мій тон переконав її. Вона хотіла, щоб я переконав її, а мені це нічого не коштувало.

— Ти не хочеш їх скинути?

— Ще й як.

Все одно їх треба було позбутися. Ліфчик вона залишила на собі. Вона звільнилась від нього серед ночі — спати в ньому виявилося не вельми зручно.

Це був той самий будинок з кремовим фасадом у вікнах і балконах і вертикальним мозаїчним сюжетом.

Я чув, як шелестів пісок і бачив перед собою море — прозору-прозору воду.

Я потягнувся до неї, спраглий її прохолоди.

Провів язиком по губах і відчув на них сіль.

Цвіла акація.

Я вірив у серйозність власних намірів. Хай там як, ми давно вже не шмаркачі.

Моря за рогом не було.

Та вулиця, де здавалося, досить звернути за ріг, щоб опинитися за другим чи третім перехрестям на пляжі. Довгенько довелося би тьопати! Я силкуюся пригадати, як вона називалася. Вона мала такий дивний напис. Cилкуюся впорядкувати літери на таблиці, що стоїть перед очима, наче я щойно звідти, проте нічого путнього не виходить. Вулиця могла називатися будь-як. Зараз це вже не має жодного значення.

Та химерна присутність моря, яке відрізняло її від подібних вулиць, однакових, наче створених за одним шаблоном.

...Її зґвалтували, а потім вбили. Можливо, задушили, а тоді ґвалтували. Поліції так і не пощастило вийти на вбивць. Мабуть, вони особливо й не напрягалися.

Успішна бізнесвумен. Комусь це не сподобалося. А може, не так. Я також займався бізнесом. Тоді ще займався. Наші інтереси не перетнулися, зате перетнулися ми. Жінка з харизмою, у неї був хлопчик. Не знаю, з ким він тепер — можливо, з родичами. Або в сиротинці.

Авжеж, пригадую. Ми вирушили в шопінґ-тур, проте наша поїздка більше нагадувала медовий місяць. Шлюбне турне перезрілих закоханих. Вік пішов їй на користь, додавши соку і смаку.

Трагедія сталася невдовзі по тому, як між нами усе завершилося.

Вона потребувала чоловіка, який торочив би їй про красу її ніг.

— У тебе чудові ноги.