Липковина все ще просочується крізь пальці, вже не так інтенсивно.

Я не хочу мерзнути.

Прийдіть і накрийте мене.

Я написав їй, що ні про що не шкодую. Якби не вітер, я сам закинув би вішак. «Ти того варта», — закінчив я лист.

Через кілька днів надійшла відповідь. Відповіді перебували в дорозі до тижня, іноді довше, на конверт наліплювали зубцювату поштову марку. Не пригадую, що вона зображувала; ні листа, ні конверта не збереглося — з мене кепський хранитель кореспонденцій.

(— Пане Оцифровувачу, Ви зугарні оцифрувати будь-який папірець, предмет, просторовий обʼєкт. А... життя — як Вам таке? Візьметеся? Вважайте це моїм Вам замовленням.

«Пане Оцифровувачу»...)

«Ти теж».

Відразу все стало на свої місця. Шалена дівчина. Здається, вона була трохи схиблена. Ми знаємося? Ні, ми не були знайомі. Небавом вона описала свої враження від міста. То були враження від нашого трахання. Красуня виявилася журналісткою-початківкою.

Вона надіслала мені ґлянц, для якого укладала рейтинґ. Так би мовити, мій співаторський примірник. Моє місто відкривало в ньому шпальту найсексуальніших. Вона уклала його на основі нашого знайомства. Репортаж потонув в океані подібного трешу.

— Ми секспартнери.

Атож. Дівчинка мала хибне уявлення про любов, а я не той, хто здатний її просвітити. В неї ще все попереду. Колись вона зробить своє перше велике відкриття, ставши нарешті по-справжньому дорослою.

Нічим цікавим, судячи з його відсутності в решті шпальт, воно не вирізнялося; в інших містах вітер не закидав тенісок на чужі балкони.

— Ти відкритий до світу?

— Я відкритий до тебе.

Вона намагалася взяти в мене інтервʼю. До мене це дійшло не відразу. Моя голова була забита нісенітницями.

Через десяток років, згадавши прізвище, я легко наґуґлив її. Вона мала профілі в усіх існуючих мережах. Вона вже не укладала рейтинґи, зате на мене посипалися її незліченні селфі — Європа, Африка, Азія, Чилі. Десь у Новій Зеландії вона тримала на руках тасманійського диявола. Симпатюля вигідно вирізнялася на тлі бідолашної тваринки; в цьому, мабуть, і полягав задум. Сама, з чоловіками — високими, опецькуватими, світлими, темними, кучерявими, білими, чорними, кольоровими, засмаглими, вилицюватими, вузькоокими, вкритими з голови до пʼят татуюваннями, з них можна було укласти енциклопедію рас і звичаїв. Всі вони були старшими за неї і всі, як один, щасливо шкірилися. Здавалось, вона обʼїздила світ лише для того, щоб досхочу нафоткатися. Купа зображень, в яких можна втонути. На старість вона сидітиме і роздивлятиметься їх. І показуватиме внукам. Якщо, звісно, їх матиме.