Та сама. Я відразу впізнав її.

Погляд прикипів до плазми. Я зіскочив, наче вжалений, і роззявив з подиву рот, і ще довго стояв так, втупившись в екран, де вже бігло щось інше.

Свиня, яка хотіла нагрітись на ній, і я — одна й та сама особа.

Прозріння приходить поступово.

Я не святий, щоб зазіхати на осяяння, я — один із багатьох. Мені велося дещо краще від інших. Суттєво краще.

Такими, як ця, завалені антикваріати. Досить зайти в яку-небудь крамничку де-небудь західніше від західного кордону, в затишному закутку історичного кварталу, де ціни на житло зашкалюють, а оренда до снаги поодиноким, як вони дивитимуться на вас, подібно до повій, які коло бордельної стійки виглядають грошовитих клієнтів.

Всі вони виконані в техніці, близькій до візантійського іконопису. Найкоштовніші оминають викладку, їх постачають під індивідуальне замовлення. Той, хто платить, зберігає анонімність, усе полагоджують посередники. Улов осідає в приватних колекціях, ніхто і ніколи не довідається адреси та прізвища.

Першачкам на вступному занятті прищеплюють повагу до власності. А я гадав — до людини. Ми продали свою суть, якщо поміркувати — за безцінь. Світ — товар, усе має свою ціну — від внутрішніх органів до козацької Богородиці першої половини сімнадцятого сторіччя. Не треба Маркса, щоб це втеленькати.

Камера йшла повільно, оператор тримав її в руках.

Я сприйняв побачене за одну з тих культурно-просвітницьких передач, що, виконані на замовлення туристичних аґенцій, ознайомлюють з розкішшю історико-архітектурних ансамблів. Палаци, в яких мешкали королі, принци й абати. Пересічні люди так не жили. Ми нічого про них не знаємо. Людина прагне вибитись з сірості.

Цей був виконаний в колоніальному стилі. Таким був побут посадників незчисленних володінь іспанського монарха. Будень як свято. Десь у Латинській Америці. Дві-три сотні років тому.

Й раптом — осічка, проте спіткнулась не камера, камера просто на мить зупинилася. Можливо, лише вповільнила рух.

Пряма трансляція велася з палацу генпрокурора, який недавно перед тим накивав пʼятами. Державні посади, мов тавро; навіть у вʼязниці він залишиться генпрокурором, проте мало ймовірно, що він там колись опиниться.

Тип майже нічого не встиг прихопити, крім кількох валіз готівки, однак вже невдовзі його адвокати затіяли судову тяганину, вимагаючи повернути ікону і решту майна законному власнику.

Я з країни, в якій шизофренія зашкалює.

Це моя батьківщина.

Людина — ніщо, її вільно ошукувати, калічити і вбивати. Власність — святе. Тут воно було таким у буквальному розумінні.