— Твій трофей.

Беру простягнену мені снайперську рушницю й уважно роздивляюсь її. Перфектна річ, така щось коштує. Я шукаю, де її вироблено.

— Вона твоя. Ти заслужив її.

— Ми разом були в Парижі, — відказую.

Западає тиша.

— Нащо тобі це? Хіба тобі чогось бракує? Ти ж забезпечений чоловік!

Наша розмова відбулася напередодні мого відʼїзду на Схід.

— Гадаєш, станеш завтра святим? Гадаєш, тебе беатифікують, а мощі виставлять, щоб народ цілував?

Він виявився здібним і підприємливим, якийсь час ми рухалися синхронно, а тоді він вирвався вперед, тоді як я залишився на місці: він мав амбіції, в мене їх не було.

— Я відкупився.

— Це твій вибір.

— Ти ж також міг відкупитися!

— Якщо всі відкупляться?

— Тоді не буде війни.

— Або нас.

Він розпливається в недовірливій усмішці:

— Нас? Тебе і мене?

— Саме так.

— Це ти загнув! Хто-хто, а ми з тобою точно будемо, — він змовницьки підморгує мені.

Я уважно дивлюсь на нього, а тоді кажу: