— Ти викинув разом з моїм батьком кілька тисяч працівників на вулицю, щоб запопасти територію в центрі міста і забудувати її.

— Ми запропонували їм місце на будівництві.

— Звісно! Інженерам.

— Інженерам ми залишили один корпус.

— Ви загробили величезне підприємство.

— Не ми, а їхнє керівництво. Воно розікрало все. Коли ми прийшли, вони все одно нічого не виробляли. Ти теж там був — хіба не памʼятаєш, як ти підійшов до кульмана, відсторонивши жовторотого інженерика?

— Це було тоді.

— А тепер? Що змінилось тепер?

— Багато, дуже багато.

На секунду він замислився, а тоді пхекнув, скинувши плечима, наче розпростуючи їх:

— Та що з тобою, кінець кінцем сталося?

— Щось сталося.

Вирушаючи на війну, я кажу «ні». Я звертаю зі шляху, який ти проторував мені; який ти накреслив для мене, і який я дотепер жодного разу не поставив під сумнів. Це не мій шлях. Я збагнув це пізно, можливо запізно, але краще так, ніж ніколи. Хай воно помилкове, але це моє рішення. Це моє перше в житті самостійне рішення, відповідальність за яке повністю лежить на мені. Я ні на кого не перекладаю її і нікому не докоряю. Ні тобі, батьку, ні комусь іншому.

— Приглянь за порше й котеджем.

— За це можеш бути спокійний. Вертайся пошвидше, на нас чекають великі звершення.

Оборудки. Ти хотів, друже, сказати: оборудки. Речі варто називати справжніми іменами — що раніше це зробиш, то краще: тоді, може, життя не зайде в глухий кут. Всі ці роки, плаваючи в достатку, як вареник у маслі, я йшов проти себе. Я не мав себе. Не знав, хто я.

Я не жив, а перекантовувався.

Війна вирвала мене з летаргії, багатьох з нас.

Я тут не цілий рік, а мені здається, що мʼясорубка триває багато років. Все, що відбувається, дедалі більше нагадує забаву — криваву й безглузду.

Мені сниться обличчя. Жіноче лице, таке знайоме. Від нього відходить золоте проміння, як від сонця в небі. Так само, як воно, вони гріють, обіймають і пестять. Тієї миті, коли впізнаю його, я прокидаюся. Запалюю цигарку і жадібно викурюю її, відтак ще одну й ще. Мені дивно, як я раніше обходився без паління. Мені здається, що це не можливо. Цигарка так само належить до життя, як смерть; є частиною життя і частиною смерті. Того справжнього, в кінці якого не по-вдаваному вмирають.