— Ми ж друзі.

— Атож. Не сподівайся на почесті! Політика — матерія нестабільна.

— Я не задля політики. Вона не цікавить мене, ти знаєш це.

— Стабільний лише прибуток.

— А заробляти на війні не злочин?

— Бізнес не злочин. Ще раз кажу: ми могли б щось поміркувати. В тебе легка рука. Разом ми гори перевернули б. Що гадаєш?

— Нічого нового.

— Поміркуй.

— Я все обміркував.

Я хочу покласти край розмові:

— Ти зробив свій вибір, а я свій.

— Не ображайся на мене, — каже, а тоді додає: — Ех, де ті благословенні часи, коли ми були студентами! До речі, чому тобі забаглося на історичний?

— Не мені, а батькові. Ти знаєш. Це йому забаглося.

— А я вирішив сам. Я не мав бажання ставати трудягою, як мої старі, на яких всіляка потолоч збивала собі добробут. Мерзотники крали й погиркували, а мої старі віддувалися. Я прагнув незалежності і домігся цього. Тебе ніщо не гребло, ти виростав у паралельному світі, а я рано скуштував, що таке чмошність. Я не безмовний віл, я — людина. Я сам зробив себе і хочу пожити. Я вийшов з болота і ніхто не поверне мене в нього.

— Ніхто тебе й не збирається повертати.

— Я доклав до цього чимало зусиль.

— Ти отримав доступ до фінансів, але ти прекрасно знаєш, що це були членські внески. Ці гроші належали всім, хто вносив їх. Люди залишилися ні з чим і навіть не здогадуються про це. Їм навішали локшини про перехідний період, і вони, проковтнувши її, виживають, хто як може. Ти прирік їх на животіння. Ти знаєш, скільки сімей розпалося через це, скільки людей наклало на себе руки, скільки опустилося на дно?! Ти погнав їх з торбами по світу.

— Самі пішли. Так склалося. Якби не я, тоді на моєму місці був би хтось інший. Байдуже, з яким прізвищем, але неодмінно був би. Чи ти гадаєш, що зʼявився б Ісус Христос і все розподілив би по справедливості: «Ось вам, глупі злидарі. Це ваше. Ви його вносили, ви отримуєте його назад. Ваші акції, ваші сертифікати. Вибачте і простіть: вони не відали, що коять». Не було б такого. Або ти серед тих, хто стриже купони, або серед лузерів. Хочеш стати лохом, твоє місце швидко займуть. Іншого не існує. Це правило всіх суспільств, закон виживання, в нас воно, може, трохи загостреніше: хвороба росту. Твій старий не схвалив би такого вибору.

— Срав я на це!

Я відчув, як кров приплинула до лиця. На якусь мить мені стало гаряче, на чолі виступив піт. Про мерців так не говорять.