Тільки-но заплющу очі, як переді мною зринає посвердлена кулями Богородиця.

Налиті груди з темними овальними плямками й вузькими заглибинками на місці пиптиків. Гарячі й спітнілі, вони підіймалися й опускались за кожним подихом. Я не знав, що зі мною. З нами обома щось діялося.

— Ти сонечко.

— Кажи, кажи ще...

І я казав — слова вихоплювалися з мене, лились, як вода, надто довго стримувана загатою. Щось відрізняло цю дівчину від решти, приковувало магнітом, і вже не можна було отямитись.

— Ходи на підлогу, — мовила, тягнучи за собою.

Старе дерево зрипнуло — круглий розсувний стіл з увігнутими ніжками та облізлим від часу лаком, винесений з котроїсь кімнати, де його замінили новим, його ж самого не викинули, а занесли сюди, втиснувши між чавунною ванною і стіною, за якою вікно виходило на внутрішнє подвірʼя, поросле деревами, що за багато років вистриміли вгору, їхнє листя й гілки терлись одні об одні, об тиньк будинкових мурів, об підвіконня, по шибі, очищаючи скло, яке ніхто ніколи не мив, від бруду, рухалися ритмічно в лад вітрові, наче автомобільні щіточки лобовим склом, і там, де було чисте, скло разюче контрастувало з брудом на неторкнутих галуззям місцях, а з протилежного боку мотузались суцільні вузькі балкони старої забудови, наче лінії жовтуватим аркушем зошита для конспектування; будинки стояли неперервним рядом, відгороджуючи подвірʼя від вулиці.

Стіл правив за місце, на якому розкладали косметичні знаряддя за браком поличок над мініатюрними умивальниками, де незручно було ні митися, ні голитись. На його поверхні позалишались сліди гелю для гоління, косметичних засобів, мила; парафінові налипи від свічок, що горіли, коли зникала електрика.

Підлога була викладена з темнішої і яскравішої дрібної плитки, темніша мала червонувато-теракотовий, світліша — бежевуватий відтінок, а вгорі млоїлась жарівка без плафона, що світилася цілу ніч. Цією кімнаткою з високим вузьким двостулковим вікном й недолугими умивальниками я користувався невдовзі багато. Не було нічого ріднішого за шиби з засохлими патьоками, за недоладну, що раз по раз порушувалася, шахівницю дрібної плитки під нами й безбарвної плитки стін, подібної на вицвілі очі, за умивальники, над якими я голився, тримаючи в лівій руці її люстерко, а в правій станок; жодний готельний номер з душем і ванною, найкращий комфорт з усім, чого душа забажає, не викликали ні перед тим, ні опісля відчуттів, бодай віддалено порівнянних з тими, що їх розбуркувала ця гуртожитська кімнатка, коридор і вмивальня, бо не бажалося нічого іншого, як туди — бодай на хвилину знову опинитися там.