Чиясь рука шарпнула клямку, й гачок, яким ми защепилися, напружився. Ось рука смикнула вдруге, мовби переконуючись, що двері заблоковано зсередини, відтак постукала, почекала і, загасивши світло, мовчки пошурхала геть.

Нас огорнула темрява, і тільки знадвору, крізь відчинене вікно, скупо сочилися бліді відсвітки, суміш місячного сяйва, що ледве млоїлося крізь крони дерев, й далекого невимкненого ліхтаря над туалетом будинку напроти, тоді як у вікнах світло давно погасло.

— Міцніше... Не відпускай мене...

Я відчув, як міцно обплели мене її руки, а вже через секунду ми линули крізь час і простір, доки в кінці мандрівки розкрилися парашути солодкого приземлення. Згодом я мріяв повторити це, проте мені не пощастило спізнати подібного відчуття з жодною іншою жінкою.

Влітку, коли мешканці розʼїхались, я перебрався до Мирослави, і ми провели бурхливий місяць, в який ніхто не турбував нас...

Коли вона йшла сходами, вигойдуючи стегнами, хлопці хтиво присвистували, тоді як вона не звертала на них уваги. Вона проминала їх, наче їх не існувало. Це зачіпало їхню чоловічу гордість і ще дужче розпалювало. Вони укладали парі, хто першим переспить з нею, хоча жодному з них нічого не світило. В ду́ші, що містився в підвалі, розділений на дві секції, бідолахи підсаджували один одного, щоб бодай краєм ока побачити її наготу.

Хоча Мирослава приїхала з райцентру біля підніжжя гір, нічого селюцького ні в її манерах, ні у вигляді не було. Вона давала фору міським дівчатам, приреченим зівʼянути, не розцвівши, в яких від куріння шкіра мала неприємний бляклий відтінок, як пелюстки, що втратили барву.

Мирослава прокидала в чоловіках самців, вони роздягали її хтивими поглядами, не наважуючись, однак, зачепити й чекаючи, коли вона обере когось із них сама, проте вона нікому не надавала переваги, ставлячись до всіх з однаковою усміхненою байдужістю, яку бідолахи хибно трактували за увагу і заохочення.

Мирослава була не першою, з котрою я переспав, проте залишилась єдиною, до якої в мене спалахнуло кохання. Любов — як вольфрамова нитка: вона дає яскраве світло й тепло, проте легко рветься, і її вже не склеїш, не звʼяжеш, не зʼєднаєш. Моє кохання до Мирослави перетворилось на перегорілу жарівку, з якою я, однак, не міг розлучитися...

Це сталось само по собі, так як стається день. Історики мешкали разом з іноземними філологами, здебільшого дівчатами, хлопців майже не було, тоді як на історичному навчалися переважно юнаки. Мені закортіло спробувати романтики гуртожитського життя, про яке вони без угаву розводилися. Й ось я прийшов на дискотеку, не підозрюючи, що та ніч переверне моє життя. І хоча воно перевернулось значно пізніше, проте зовсім не так, як жадалося. Забави і дискотеки дещо вирівнювали перекіс між жіночою й чоловічою статями обох факультетів, розміщених в різних навчальних корпусах й оселених в одному гуртожитку.