— Матимеш стимул поліпшити знання, — з того, як незворушно він відреагував, було ясно, що його не вразить ні це, ні будь-що інше. Мій батько був до всього готовий, жодна новина, хоч якою була б, не могла ошелешити його; у свої роки він скидався на легковажного хлопчиська.

— Мене не цікавить навчання, тим більше французька.

— Яка різниця...

— Я не хотів вступати в інститут.

— А що ти робив би?

— Нічого.

— А так отримаєш диплом.

— Нащо?

— Твоя візитка. Диплом випускника історичного факультету відкриє перед тобою будь-які двері. Житимеш і не журитимешся.

— Я й не журюся.

— Це добре, лише завжди так тривати не може. Можна, звісно, влаштуватись і без диплома, але це не те.

— Я не хочу нікуди влаштовуватися.

— Зараз. А далі?

— Далі теж.

— А ти поміркував, які в такому разі твої перспективи? Батько не вічний. Ти ж не хочеш сказати, що підеш на будову?

— Ні.

— І вагони також не розвантажуватимеш.

— Не конче.

— Ото й воно.

— Але...