Це їхня земля, земля тих людей, які там живуть, розділені лінією фронту. Випалена, замінована земля, яку замість сільськогосподарської техніки переорюють вибухи. Ми зробили проект — інший, тема, однак, та сама. Виставка побажань, в якій ми принципово відмовились від класичної візуалізації — лише тексти, побажання дітей звідти, які живуть по обидва боки; не менше, ніж у словах, ви прочитаєте в почерках, в тому, як виводила букви рука. В цьому все — розпач, надії, страх; не треба й слів. Дитяча рука — літери вам увесь час нагадуватимуть про це. Однієї з дівчаток уже немає серед живих, а її крик, затамований на папері, пронизує нас. Це ми не врятували її. Вона написала тільки одне слово, S. O. S. Маюскули, які обводила багато разів, наче для того, щоб їх було добре видно. Ми запрошували її і її батьків, але вони відмовилися приїхати. Вона загинула в день відкриття виставки. Тієї миті, коли телекамери вели пряму трансляцію. Можливо, дівчинка сиділа перед телеекраном. Можливо, бачила аркуш і свій почерк на ньому. Смерть настала відразу, її тільце рятувальники добули з-під завалу на другий день. Батько працював на підстанції, у вечірню зміну, за двадцять кілометрів від того, що ЗМІ назвали місцем трагедії, деякі — місцем події. Коли він повернувся, замість жінки й доньки на нього чекало звалище уламків, що залишилися від прямого влучання. Він кинувся розгрібати, здерши до мʼяса пальці. Поблизу не містилося жодного військового обʼєкта, цілилися саме в оселю. В людське житло, яке простояло там багато років.

Ні, я не думаю, що наші виставки зупинять бійню, що мистецтво поготів спроможне відвернути війну. Я хотіла б, щоб воно її відвернуло. Виставка викликала величезний резонанс, історія дівчинки, яка загинула, прокотилась країною. Черга тяглася вздовж вулиці — траурна процесія, якій не було кінця, люди приносили квіти і клали на підлогу під прикріпленим на стіні листом з літерами S. O. S. Книга відгуків перетворилася на книгу співчуття.

Десятки інших таких історій проминули непомітними, про більшість ніхто не знає. Я думаю, ми назвемо імена цивільних, які загинули. Це буде одна з наступних акцій — історії людей, що їх обірвала війна. Біографії, в яких «конфлікт на Сході України», як його лицемірно називають, поставив крапку задовго до того, як вони завершилися б. Недописані біографії, до кінця не прожиті життя. У них залишилися родини, діти батьки, друзі, улюблені речі й заняття, обірвані мрії — їх ніхто не зможе втілити. Бо ніхто не може прожити чийогось життя, тільки своє. Актор, виконавши роль, стирає в гримерній грим. Людина народжується, щоб здійснити себе. Не для війни.