Євгенів батько зрозумів, хто він, і відкрив у собі це нове, наче друге дихання — щось, чого в ньому, здавалося б, ніколи не було, а потім раптом настав його час. Людина може відкрити себе і в дорослому віці, навіть старцем на порозі смерті. Ні, батько Євгена не був старцем. З Євгеновою матірʼю вони дуже рано одружилися, і в них рано народилися діти. Мабуть, вони кохали одне одного.

Він малював не на продаж. Його мистецтво не комерційне і тим приголомшливе. Одна з робіт зображає інженера перед кульманом, проте його погляд зосереджений не на кресленні, а здивовано піднятий до ластівки, що, мов із сильця, випурхнула з мережива густих геометричних ліній, що зображали деталь складної конструкції, сама мовби зіткана з них; ніби частина ліній, відламавшись від місця, де їх на картині бракує, ожила, перетворившись на птаха. Інженер наче прощається з професією, якій віддав частину життя.

Картини він продавав рідко, наскільки це необхідно було, щоб забезпечувати прожиття, а витрачав він вкрай мало: комунальні послуги, сякий-такий харч, найбільше, однак, на фарби та ще книжки, які він, утім, купував украй рідко — в нього була велика бібліотека, власна, яку він зібрав значно раніше; він був одним з нечисленних читачів обласної книгозбірні; художніх книжок він майже не зичив, за винятком тих, в основі яких лежав особистий досвід авторів. Думаю, він не шкодував розлучатися з картинами, причина полягала в іншому. В Євгенового батька було драматичне дитинство — щось колись трапилося, від чого над його бровою залишився шрам, наче хтось хотів розсікти її, як ото розтинають дощового хробака.

Мені здається, Євгенів батько створював світ, щоб у ньому жити; віддати картину — це так ніби віддати частину дороги, якою йдеш. Частину своєї оселі, своєї кімнати — частину себе. Він знав, що цього ніхто не зрозуміє, крім нього. Проте картини мали самоцінну вартість, вони відкривали щось цілком інше, вони відходили від його інтерпретації, покидали його особисту історію — схоже, цього він якраз стерігся. Зате вони оповідають свої, самостійні сюжети. Хлопці кажуть, що в них закладений колосальний потенціал. Вони залюбки тлумачать їх. Одного з них вона надихнула на філософський есей. Так, ми плануємо опублікувати альбом, есей відкриватиме його — притомнішого вступу годі побажати. Каталога ми не публікували — ми просто не встигли все вповні розібрати. Не встигли розібратися в ньому. Це — світ, універсум; не на один день. Потрібен час, щоб його осмислити і впорядкувати.

Вона прийшла тієї миті, коли він робив розпис. Та жінка, з якою в нього народилась донька. Вона прийшла туди, наче в гавань, мов до корабля, який Євгенів батько взявся відновити — повертав у нього життя по тривалому запустінні. Наче вони лаштувались у плавання. Йому бракувало образу жінки, дівчини Ісуса Христа, й ось вона зʼявилася. І хоча Ісус йде своїм шляхом, зрозуміло, що між нею і ним існує звʼязок. Що це його дівчина. Що зближує їх любов. Жінка на розписі — вагітна.