Пробігши чималий шмат, ми усвідомили, що тримаємося за руку. Що всю дорогу ми отак бігли, міцно переплівши пальці.

Хлопець, який врятував мене, усміхнувся. Ми усміхнулися одночасно. Його лицем цебеніла кров. Наше знайомство почалося з того, що я витирала її з його чола. Ангела теж можна поранити.

Над Хрещатиком сходило скупе сонце останнього дня осені. Останнього дня миру в моїй країні.

Ніщо не затримувало його. Міг сісти на літак і полетіти назад. Відразу чи наступного дня. Піднятись над хмари й абстрагуватися від усього.

Вирушаючи сюди, Євген узяв квиток лише в один бік.

Його батько був інженером. Він мав технічну освіту і працював за фахом. Здається, він влаштувався відразу по тому, як отримав диплом, — його прийняли з простертими обіймами, здібного молодого спеціаліста. Проте йому не пощастило, дуже швидко все змінилося, під шумок невизначеності керівництво розікрало підприємство. Велике? Величезне, гігантська площа в кілька міських кварталів. А потім прийшли ділки і за безцінь скупили територію.

Євгенів батько так і не дочекався зарплати за останні роки, в які сумлінно приходив і працював. Він зрозумів, що ніколи не отримає її, однак причина не в цьому; він пішов, бо його праця стала непотрібною. Якийсь час він заспокоював себе, що скрута протриває недовго і виробництво знову налагодиться, він до останнього тримався за ту ілюзію. Й одного дня пішов з конструкторського бюро, назавжди покинувши робоче місце, з яким повʼязував надії на стабільність.

Великі вікна приміщення виходили на вулицю, вздовж якої росли каштани. Темно-коричневі плоди визирали з кожушків, сховані під лапатим листям, що нагадувало розчепірену долоню, наче вона зумисне накривала їх. Кожушки розлущувалися, і каштани — які падали на тротуар, а які викочувалися на дорогу, — машини розчавлювали їх. Давши очам відволіктися, він вертався до креслення.

Того дня він прийшов, як завжди. Він зосередився на роботі, продовжуючи її, а об одинадцятій зʼявилися покупці. Євгенів батько ще не знав, що вони покупці, тієї миті вони були для нього незнайомими молодиками, яких ладний був сприйняти за ділових партнерів: колись до них отак приїздили з інших міст від підприємств, з якими вони мали співпрацю, і самі вони теж їздили у відрядження, здебільшого головний інженер і керівник кабе — конструкторського бюро. Приїздили й представники компанії «Сіменс», однак співпраці не вийшло.

Оскільки незнайомців супроводжував заступник директора, Євгенів батько так і сприйняв їх — за колег. Обоє були приблизно такого ж віку, як Євгенів батько; Євгенів батько був надто поглинутий роботою, щоб роздивитися в них ділків, а навіть якби впізнав, це геть нічого не змінило б. Колектив, який налічував дві тисячі працівників — від робітників у цехах до еліти з конструкторського крила, означав нуль, право голосу було зведено нанівець, очільники виробничої профспілки виявилися в змові з керівництвом, продавши тих, чиї інтереси мали представляти, бутафорія розсипалася. Тепер вони поруч, в шикарних садибах — довга вулиця жменьки, яка скористалася за рахунок решти, «проспект демократів», геть несправедливо: на мій погляд, з демократією це нічого спільного не має. Війна загнала напругу між тими, хто «виявив ініціативу», й тими, хто «лоханувся», в підспіддя, одночасно загостривши її там; ця частина новітньої історії ще дасться взнаки, подібно до нариву, що гноїться, щоб одного дня розірватися.