З будівлею повʼязана історія, це трапилося зовсім недавно, трохи більше, ніж рік тому. Перехожі звернули увагу на чоловіка, який заходив туди. Ті, що бачили його, стверджували, що чоловік був у військовій формі, а з нагрудної кишені в нього випиналась хустинка, така, знаєте, насичено-червона, кольору стиглої вишні. Людям запамʼяталося, бо хустинок сьогодні ніхто не носить, вона не пасувала до однострою, разюче контрастувала з одягом і масивними військовими берцями. Це був той самий вояк, якого потім знайшли на подвірʼї житлового будинку. Він лежав на автомобільній стоянці в калюжі крові. Кажуть, на тому місці, де він застрелився, колись давно була гойдалка.

Може, він працював там, може, вони були товаришами з Євгеновим батьком — невідомо. Тільки чомусь він туди зайшов, щось привабило його до будівлі. Можливо, збіг. В такому стані, в якому він перебував... Доброволець АТО, його батько був у місті знаною і шанованою людиною. Кажуть, він багато зробив для громади. Батькові встановили погруддя й назвали його імʼям одну з вулиць. На основі, що тримає бюст, вкарбовано слова: «Я вас усіх люблю, памʼятайте це», — під ними — імʼя та прізвище. Й ось нещодавно міська рада перейменувала перпендикулярну на честь його сина. Дітей? Ні, здається ні. Та не таким уже й молодим. Давно вже не молодим. Про жінку також нічого не чула. Тепер батько і син поруч — на прикріплених до будинків табличках з назвами вулиць.

На території, де розміщувалося підприємство, виросли багатоповерхівки. Ні, там немає дитячих майданчиків і ви не побачите жодного дерева — їм просто не знайшлося місця в щільній забудові. За дерево ніхто не заплатить. Кожний сантиметр — додатковий прибуток. Ціни на помешкання в тих спорудах зашкалювали — фактично центр міста. Ви відразу впізнаєте нові висотки, що випинаються, мов острівець посеред навколишніх приземкуватих хрущовок, псевдокласицистичної сталінки й одноповерхових хиж уздовж бічної дороги — ще відтоді, як місто було не так густо заселеним. Здається, наче вони вистрілили вгору, вириваючись з навколишньої сірості, як ото людина орудує ліктями, прагнучи проштовхнутися наперед, виділитися й самоутвердитися. З чого тоді живуть, якщо виробництво зупинилося? З Італії, з Іспанії, з Португалії. З Росії. В кожній родині є хтось, хто працює за кордоном і переказує звідти чималі кошти. Сотні мільйонів на рік. А може, й більше. Це не тримає економіку. Це тримає завісу, яка приховує її агонію.

Чи можу я розповісти детальніше, що сталося? Ви про Євгенового батька? Вважають, що це нещасний випадок, багато хто, однак, сумнівається. Жінка, з якою жив Євгенів батько, стверджує, що це вбивство. Ні, нічого не довели — правоохоронці не надто бажали цим займатися. Провадження припинили врешті за відсутністю складу злочину, це тягнулося якийсь час. Вони викликали жінку, з якою жив батько Євгена, і запропонували їй забрати заяву. Коли вона відмовилася, погрожували, намагалися залякати. Вона не піддалася, тоді вони самі закрили справу.