– Ну так, так… Не туди?

– Якби туди, нас би по-іншому трохи везли, – авторитетно зауважили звідкись із задніх сидінь. Ця фраза вмить розслабила пасажирів автобуса. Всі одразу загомоніли й одразу почали знайомитися одне з одним. Компанія підібралася доволі різношерста: були тут і робітники, й працівники столичних науково-дослідних інститутів, й молодший обслуговуючий персонал. Але при цьому всі як на підбір – комсомольці та ударники праці.

– Вже яким хуліганом я у школі був, а тепер у такій добірній компашці опинився! От же ж ніколи не думав, не гадав!.. – здивувався Данька. Після чого розповів про парочку найяскравіших «подвигів», здійснених спільно з найліпшим друзякою Йоською Гороховським.

– А що ж ти без друга свого?.. – поцікавилися дівчата з авторемонтного заводу, з якими Данька був трохи знайомий по лінії свого автопідприємства.

– На жаль, Йосьчина сім’я років п’ять тому виїхала на ПМЖ до США, – скрушно зітхнув він.

– Ага, зрозуміло, зрозуміло… Друг-хуліган забурився у Штати, а тебе, мабуть, дружина до рук прибрала, отож ти став значно більш розсудливим. То ти як, оженився вже чи досі холостякуєш?

– Оженився, – Данька трохи посумнішав. – От тільки моя жінка разом з нашим сином зараз у родичів в Андропові відсиджується. Отож я тимчасово холостякую, можна так сказати. Поки все тут не устаканиться.

– Он воно що, – кивнув хлопець із сусіднього сидіння. Але щоб компанія не впала у розпач – негайно розповів «в особах» один зі свіжих анекдотів:

«Миколо, Миколо! Там до сусіднього гуртожитку дівчат привезли, ходімо з ними знайомитися!»

«А звідки дівчата?»

«З-під Чорнобиля».

«Ой не піду я до тих дівчат, хай їм грець!»

«А чому ж не підеш?»

«Та вони ж раді’активні, дівчата ті твої!..»

«Миколо, так це ж, навпаки, добре! Вони ж і раді, й активні!..»

Оповідач анекдоту негайно дістав від однієї з дівчат потиличника – але несильно і з веселим сміхом! Інші пасажири автобуса реготали довго й завзято. Після того хлопці з НДІ, назви якого Данька не запам’ятав, перезирнувшись між собою, продемонстрували присутнім саморобний приборчик, змонтований на базі звичайної мильниці. Молоді вчені стверджували, що їхній пристрій міряє рівень радіації: отож якщо автобус тільки наблизиться до Чорнобильської зони, реакція не забариться.

– Ну, а який рівень радіації, приміром, зараз у нас в автобусі? – спитали працівниці заводу скловиробів.

– Шість одиниць, – із глибокодумним виглядом констатував один із вчених, зазирнувши у віконце, прорізане збоку мильниці.

– Яких таких одиниць?

– Ну-у-у… тих одиниць, в яких радіацію вимірюють.