– А це багато чи мало?

– Та та-а-ак… знаєте, терпимо.

Відповіддю був новий вибух реготу. За подібними веселощами час проминув непомітно. Нарешті автобус зупинився, і комсомольський «десант» висадили на околиці якогось дивного села. Усі тутешні садиби (новенькі, що називається – з голочки) були збудовані за типовим проектом і скомпоновані у три паралельні вулиці, що витягнулися зі сходу на захід. При цьому село було абсолютно порожнім, за винятком огрядного лисуватого чоловічка, який зустрів «десант» емоційною промовою:

– Товариші комсомольці! Наш народ звів це поселення ударними темпами спеціально для розміщення людей із зони Чорнобильського лиха! Ваше завдання нескладне: берете будь-яку вулицю, заходите в оселі, прибираєте будівельне сміття, зносите сюди на околицю. Працюєте до вечора, доки за вами не пришлють автобус. Інвентар ось…

Чоловічок махнув рукою у бік дерев’яних нош, кошиків, лопат і додав:

– Пам’ятайте, чим швидше ви приберете сміття – тим швидше постраждалі від аварії на ЧАЕС отримають нове житло. В обід вам привезуть питво, ввечері вас забере автобус. У мене все, працюйте.

Завершивши інструктаж, чоловічок сів в автобус, який розвернувся і поїхав дорогою назад.

– А все-таки де це ми? – спитав хтось. – І що там на приборчику?

– П’ять одиниць радіації, – авторитетно сповістив один з молодих вчених. – Менше навіть, ніж було в автобусі.

– Принаймні Чорнобиль на півночі від Києва, а нас відвезли на північний захід, – додав Данька. – Оскільки село ще навіть не добудоване, то воно навряд чи має назву. Безіменне воно, найшвидше.

Почувши все це, комсомольці заспокоїлися, розібрали інвентар і взялися прибирати новозведені, з голочки садиби. Але щоб раптом не засмутитися, учасники десанту супроводжували прибирання різними жартами й розіграшами. Окрім того, незважаючи на літню спеку, час від часу комсомольці влаштовували перегони: їм було цікаво, яка пара носіїв сміття добіжить до кінця вулиці швидше, не розсипавши вантаж по дорозі.

В обідню пору до них приїхала вантажівка, позаду якої були причеплені дві діжки квасу. Одну з них водій відчепив. Прибиральники негайно вишикувалися в чергу і, передаючи одне одному емальовані кружки (бо прихопити їх здогадалися далеко не всі), почали втамовувати спрагу.

– Пийте, випивайте хоч усе, – мовив водій вантажівки, – діжку я лишаю у ваше повне розпорядження. От тільки…

Він з неприхованим осудом покрутив головою, оглядаючи стовпи пилюки, здійняті молоддю під час прибирання, і додав:

– От тільки я б на вашому місці працював акуратніше. Радіація – вона штукенція така… Уредна штука, я б так сказав. А помитися тут ніде.