Сьогодні під час зміни стало зле головному технологу Якову Натановичу: серце не витримало спекотної задухи, хоча він не такий уже й старий… Добре, що Валерка опинився поруч: отож викликав «швидку» і поїхав до лікарні як супроводжувач. Тому вдома опинився раніше навіть від матері, у якої по п’ятницях був короткий день.

Зате тато сьогодні загалом мав вихідний, а тому, попри серпневу спеку, крутився на кухні, чаклуючи над мисками і каструлями. Після операції з видалення вени його «приземлили» на цілих три місяці. У перший політ він відправився буквально днями, позавчора повернувся з Мурманська, звідки привіз величезну рибину зі звучною і водночас смачною назвою – кета, а також літрову банку, по вінця наповнену червоною ікрою.

– Це остання, – оголосив він урочисто, – тепер до наступного року більше не чекайте ні червоної рибки, ані ікорки.

Мама полегшено зітхнула, але одразу ж, немовби захищаючись, заявила:

– Леоніде, якщо ти очікуєш, що я зараз усе це готуватиму, то ти глибоко помиляєшся! До плити я ні сьогодні, ані завтра підходити не збираюся.

Батько особливо не засмучувався, натомість побіг на кухню бадьорим підтюпцем і цілий вечір чистив та різав здоровезну рибину, відправляючи частину до морозилки, а частину під прес на засолювання.

Сьогодні на вечерю стараннями батька була окрошка, заправлена холодним діжковим квасом, ароматний зелений чай № 125 та морозиво-пломбір. Під вечір повітря посвіжішало, тому всі із задоволенням повечеряли й пішли до вітальні, де по чорно-білому телевізору «Рекорд В-312» уже йшли новини. Далі батьки усамітнилися у своїй кімнаті, а Валерка почав повільно засинати під монотонний голос диктора. І коли вже остаточно знесилений юнак нарешті вирішив вимкнути осоружний «телеящик», його увагу раптом привернули знайомі краєвиди Києва, а вірніше – Старого Подолу. Валерка прислухався до слів диктора… і завмер від несподіванки:

– У Славутичі оперативно провели дезактивацію заражених територій, і тепер туди масово повертаються люди. Цілі родини знову займають тимчасово полишені квартири. А в села Іванківського району між тим приїхали колгоспники. Життя поступово налагоджується і входить у звичайний, звичний усім робочий ритм…

Далі якась чисто вдягнена, з наманікюреними нігтями жіночка середніх років заходилася віщати добре поставленим голосом про те, що лише одна лопата селітри, розсипана на городі, начисто вбиває геть усю радіацію – і стронцій, і цезій, не кажучи вже про йод.

– Що за маячня?! Кляті лицеміри, брехуни!!! – обурено скрикнула мама, вбігаючи до вітальні, після чого негайно вимкнула телевізор.