Мати пішла спати, а Валерка ще довго і болісно розмірковував над сказаними нею словами. Адже для нього особисто все могло скластися зовсім по-іншому…

Вкрай втомлений, він постелив собі на канапі, зручно вмостився і почав повільно провалюватися у глибокий сон. Усі події останніх двох років неквапом прокручувалися перед його очима, неначе у сповільненій зйомці.

* * *

Усе почалося в березні 1985 року. Навчаючись на останньому курсі КПІ, Валерка постійно розмірковував: куди б піти працювати?.. Між тим, на їхню кафедру стали часто навідуватися представники величезних промислових гігантів, будівництв, спеціалізованих фабрик, заводів та НДІ. На спеціальних лекціях вони розповідали про свої підприємства і специфіку роботи на них, при можливості возили студентів на екскурсії.

Багато хто ще під час виробничих практик домовлявся про майбутнє працевлаштування, але деякі довго не могли визначитися. Ось і Валерка ніяк не міг вирішити, де хотів би розпочати трудову діяльність. Йому подобалися і різні НДІ, і завод ім. Антонова. І все ж таки по-справжньому його зачепила за живе екскурсія на Чорнобильську АЕС! Він навіть примудрився побувати там двічі, щоразу дивувався і впадав у захват від глобальності й величі станції!.. Під час других відвідин у відділі кадрів йому навіть пообіцяли надіслати запит на молодого фахівця. Можливо, навіть не на одного…

У другій половині лютого 1986 року відбулася розподільча комісія, на якій новоспечений інженер-зварювальник Уханьський Валерій Леонідович отримав престижний, як на ті часи, розподіл на Чорнобильську АЕС. Однак ейфорія тривала недовго: його раптово викликали в деканат та повідомили, що сталася якась нестиковка, отож запит на інженера-зварювальника для ЧАЕС скасовано – таким чином, питання з його працевлаштуванням зависло.

Валерка зателефонував батькам у Ташкент, сподіваючись отримати хоч якусь пораду. Тато перебував у черговому рейсі, отож удалося поговорити лише з мамою. Гелена Сергіївна спробувала навернути сина на «пошуки справедливості», однак молодому чоловікові це не сподобалося…

Насамкінець він вирішив взяти «вільний диплом», після чого пару тижнів тинявся Києвом у пошуках роботи. І ось парадокс: робота була – але не за фахом, а якщо за фахом – то брати новоспеченого інженера без найменшого досвіду та професійних навичок чомусь не хотіли… Врешті-решт Валерка прийшов у відділ кадрів київського заводу ім. Антонова. Там підтвердили потребу в інженерних кадрах, причому навіть з «вільним дипломом» і без найменшого досвіду роботи! Саме те, що потрібно…