– Заповніть анкети, – не відриваючись від якихось серйозних на вигляд паперів, мовила «кадровичка».

– Які саме? – спробував уточнити Валерка. – Їх тут стільки, що…

– Молодий чоловіче, ви інженер чи хто?! – «кадровичка» все ж таки відірвала погляд від паперів, але в її очах не читалося нічого, окрім зневаги.

– Інженер. Між іншим, дипломований.

– Ну, тоді розберіться, які анкети вам заповнювати, а які не вам.

– А ручка у вас є?

– Ще й ручку йому подавай!..

Оскільки «кадровичка» знов уткнулася у свої важливі папери, Валерка згріб з приставного столика по три примірники кожної з розкладених там анкет і вийшов у коридор із твердим наміром розшукати ручку будь-де.

І треба ж такому статися, щоб у тому коридорі він буквально ніс до носу зіткнувся з «агітатором», який влаштовував другу екскурсію на Чорнобильську АЕС! Саме ту, під час якої він остаточно вирішив, що надалі працюватиме саме там, на атомній станції…

– О-о-о, молодий чоловіче!.. Перепрошую, як вас звати?! Забув, знаєте…

– Валерієм Леонідовичем, – доволі прохолодно мовив той. – У вас ручки немає часом? Бо мені тут анкети для відділу кадрів заповнити треба.

– А-а-а… хіба до нас уже йти роздумали?..

– Я не роздумав, – відкарбував Валерка вже зовсім крижаним тоном, – це ви роздумали мене брати.

– Що-о-о?! Як це?!

– А так…

І Валерка коротко розповів про всі перипетії, через які йому довелося пройти протягом останніх тижнів.

– Н-ну-у-у, я ж їм голови повідриваю! – проскреготав «агітатор». – Нічого собі!.. Інженер-зварювальник потрібен саме в моє господарство, а вони!.. Ну я ж їм задам, щойно повернуся. А вам скажу наступне…

Після чого повідомив, що саме зараз на ЧАЕС завітала комісія із самої Москви, яка набирає для роботи на станції молодих фахівців різного профілю. Більше того, якщо у Валерки зараз нема ніяких особливих справ і якщо він згоден зачекати буквально півгодинки – «екскурсовод» підкине його просто у Прип’ять просто на станцію! Бо він тут у відрядженні з водієм на легковику, йому прихопити пасажира зовсім не складно…

Звісно, Валерка погодився! І звісно ж, усі анкети, прихоплені у відділі кадрів заводу ім. Антонова, відправилися в його потертий студентський дипломат. Бо не заносити ж їх назад, справді?! Можливо, для чогось і згодяться! А не згодяться – то так і буде.

«Екскурсовод» не підвів, і того ж вечора Валерка втретє в житті опинився у Прип’яті. З’ясувалося, що він встиг дуже навіть вчасно – бо висока московська комісія влаштовувала співбесіду наступного дня.