Цього разу розглядалися кандидатури десяти претендентів, з яких насамкінець відібрали трьох. Наскільки Валерка міг судити, за результатами тестування у нього були найкращі показники порівняно з усіма іншими. До того ж при співбесіді він дуже сподобався головному енергетику. І врешті-решт комісія відзначила його високі лідерські якості, вміння працювати в екстремальних умовах і технічну грамотність.

Тим не менш остаточне рішення було залишено на розсуд адміністрації. На тому робота комісії завершилася, й вона відбула назад до Москви.

– А з нами як же? – запитав один із трійки «фіналістів» відбору.

– Заповніть по одній невеликій анкетці, з вами зв’яжуться.

Як і всі інші, Валерка написав на стандартному бланку прізвище, ім’я, по батькові, свою київську адресу і домашній телефон (добре, що мама і його «пробити» спромоглася!), після чого на останні гроші придбав автобусний квиток і поїхав додому, подумки святкуючи успіх.

Яким же було його розчарування, коли наприкінці наступного тижня зателефонували з відділу кадрів ЧАЕС і повідомили, що беруть на роботу іншого! Того самого «фіналіста» з остаточної трійки, результати анкетування якого виявилися найгіршими!

– Як таке можливо?! – здивувався Валерка. – З якого це дива?!

– Загалом-то ми не зобов’язані давати пояснень, – повідомив голос зі слухавки, – проте… ви, Валерію Леонідовичу, аж надто амбітні.

– А він?!

– Той, якого ми беремо на роботу?

– Так!

– А він натомість зговірливий. З точки зору психологічної цілісності трудового колективу ця якість цінніша, ніж лідерські амбіції.

– Стривайте, а як же?..

– На все добре, Валерію Леонідовичу. Зичимо подальших успіхів.

Отримати другу поспіль відмову – це була справжня катастрофа… або радше неподобство! Адже і комсомол, і Комуністична партія закликають до підкорення вершин, до проявів трудової доблесті – чому ж тоді на явно призначене йому місце взяли «більш зговірливого», а не цілеспрямованого, наділеного лідерськими амбіціями претендента?! Як це пояснити?

Ця божевільна думка розжареної голкою випікала свідомість, знищувала Валерчину особистість, провокувала депресивний стан. Він продовжував обходити різні підприємства у пошуках роботи, але тепер на співбесідах поводився невпевнено і розсіяно, не міг зосередитися на поставлених запитаннях. І навіть отримавши схвальне рішення, так і не наважувався працевлаштуватись на те чи те підприємство. А все тому, що молодого чоловіка розчаровувала і пригнічувала сама лише думка про тотальну, всеохопну «зрівняйлівку».

Хоча насправді ситуація була іншою. Коли змучені засиллям нероб і п’яниць «кадровики» зустрічали такого позитивного кандидата, як він, то просто не вірили власним очам! Бажаючи виявити у Валерки бодай якісь недоліки, починали закидувати його додатковими запитаннями, що нерідко не стосувалися прямого виконання його майбутніх посадових функцій. Але, на жаль, молодий чоловік цього не розумів. І хвилювався іще дужче.