А все ж таки що йому робити, як вчинити правильно?..

«Тікати, їхати треба з Києва, бігти геть!» – підказувала свідомість.

Як раптом він згадав про купу анкет, набраних на заводі ім. Антонова. Розкрив старий пошарпаний дипломат, де й досі лежали ті папірці… І раптом побачив на них помітку, яку раніше випустив з уваги:

Але якщо це так… тоді чом би не пошукати місця на ташкентському авіазаводі, де колись починав його тато?! Батьки зараз живуть у столиці Узбекистану, отож принаймні питання з квартирою не виникатиме… Мабуть, кращого виходу не придумаєш!

Зрозумівши все це, Валерка заповнив усі необхідні анкети, вказавши там київський домашній телефон і адресу, після чого надіслав листа до Ташкента. Якщо говорити відверто, як то кажуть – поклавши руку на серце, то після всіх пережитих перипетій він не надто вірив в успіх. Тим не менш за кілька днів йому зателефонували із заводу і запропонували роботу у відділі головного механіка! Вакансія інженера 2-ї категорії була вільна до кінця квітня, але, як на зло, дістати квиток на літак до Ташкента не вдалося.

Валерка провів цілий день під телефоном, замовляючи міжміські переговори з Узбекистаном на всі номери батьків, які тільки знав, проте всі його потуги поговорити з ними виявилися марними. Довелося надсилати телеграму-блискавку з проханням зв’язатися з ним… Через день пізно ввечері в його подільській квартирі пролунав характерний міжміський дзвінок. Чути було дуже погано, отож крізь тріскотіння поміх він ледь-ледь розібрав мамин голос:

– Тато… В Китаї… В лікарні… Вимушена… Посадка… Все гаразд…

– Чому в лікарні?! – кричав Валерка. – Що сталося?!

Мати щось відповідала, але слів було не розібрати.

– Мамо, я хочу приїхати до вас із татом, а квитків на Ташкент немає! Хтось може допомогти?! Чи ти? Чи тато? Мені квиток потрібен! Квиток на Ташкент! Терміново! Один! Мені!

Валерка прокричав це все декілька разів поспіль, але так і не второпав, почула його мама чи ні… Вночі спав погано: чомусь наснилася йому жахлива пожежа! Палала зруйнована вибухом будівля, палали автівки. Люди кричали від переляку. Пожежні намагалися загасити вогонь із землі – але марно. Тоді пожежу спробували приборкати, піднявши у повітря спеціальні вертольоти. Але полум’я було таке високе і потужне, що один з пожежних вертольотів не впорався з керуванням і гайнув просто у вогняний епіцентр…

Молодий чоловік кілька разів прокидався, дослухався до нічної тиші. Але щойно заплющував очі, як жахливий сон повторювався. Ледь заснув уже на світанку… і невдовзі його розбудив новий міжміський дзвінок! Спросоння Валерка зірвав слухавку надто різко, ледь не скинувши телефон з тумбочки на підлогу.