– Привіт, синку! – це був батько. Чути було так добре, що складалося враження, нібито він розмовляє із сусідньої кімнати. Голос був гучний, рівний і спокійний.

– Тату, привіт!!! – радісно скрикнув Валерка. – Ти де?! У Києві?..

– Ні, синку, я в Жуковському, під Москвою. Мені зробили операцію.

– Тату, що за операція? Як ти почуваєшся?!

– Не перебивай, синку, дай сказати. Квиток для тебе на мамине ім’я заброньований на п’ятницю, двадцять п’яте квітня, на дев’яту двадцять ранку. Квиток на мамине ім’я – не забудь! Платити не треба, але забери сьогодні до обіду. Обов’язково сьогодні до обіду, чуєш?..

– Тату!..

Але тут у навушнику слухавки несподівано залунали короткі гудки: розмова обірвалася…

Квиток Валерка забрав, як і було сказано, до обіду. Попервах касирка довго не могла знайти цю бронь, потім довго охкала й бідкалася через безкоштовну пільгу. Мабуть, очікувала, що молодий чоловік якось їй «віддячить». Однак той робив вигляд, нібито нічого не розуміє. Набурмосившись, касирка нарешті віддала йому жаданий квиток.

У четвер він прибрав квартиру, все, що можна, розсував по шухлядах. Спакував свої речі. Рештки їжі, за винятком пари канапок з докторською ковбасою і чашки кефіру, відніс у подарунок Спартакові – добре, що його шкільний друг жив по сусідству… Замовив таксі.

У п’ятницю прокинувся посеред ночі, з’їв приготовані канапки, запив кефіром, вимив посуд. Перекрив у квартирі газ, воду, вимкнув електрику. Трохи посидів «на доріжку». Таксі чекав, стоячи на вулиці біля під’їзду. О 6:00 прибув до Борисполя. Щоправда, виявилося, поспішав дарма: рейс на Ташкент трохи затримали…

І все ж таки близько 23:00 Валерка вже сидів за столом у ташкентській квартирі, з апетитом сьорбав зварений мамою овочевий суп, їв манти і з задоволенням вдихав аромат свіжих перепічок. Як же він, виявляється, нудьгував за ним з того часу, як їхня родина полишила Ташкент!.. Тоді він був іще зовсім малим!..

За цей шалений тиждень Валерка так вимотався, що почав засинати, ще сидячи за столом. Отож розтягнувшись на м’якому махровому простирадлі, поклавши під голову невелику подушку і сховавшись під пухнастим пледом, він відчув теплу розслаблюючу млість, що повільно розливалася по всьому тілу, і подумав: мабуть, у давнину неосвічені люди саме таким уявляли божественний райський відпочинок… Молодий чоловік солодко позіхнув і повільно занурився у тиху лагідну дрімоту.

Снилася йому тепла весняна ніч – власне, така сама, яка огорнула зараз усе довкілля. Була субота – теж як зараз… Люди мирно спали після робочого тижня. Хтось іще з вечора виїхав на риболовлю: цілі компанії сиділи біля багаття, розкладеного поруч з наметами, варили юшку. Ті, хто залишився на нічну риболовлю, мирно дрімали у човнах з бамбуковими вудками в руках, загорнувшись у теплі пледи чи ковдри. А в місті нічними алеями бродили закохані парочки, взявшись за руки й цілуючись під кожним деревом. Ті, хто стомився від прогулянок під оксамитовим небом, осяяним сріблястим місячним сяйвом, сідали перепочити на широких паркових лавах, міцно притулившись одне до одного. Вони замріяно дивилися на зірки, насолоджуючись кожною секундою щастя…