Проте навіть ці сміливці не знали, що разом зі страшним вогнем з надр реактора вирвалася вбивча радіація, яка миттєво вражала усе, що траплялося на її шляху. Більше того, високо в повітрі – там, куди здіймався стовп вогню й диму, невидимі часточки радіоактивного пилу підхоплював потужний вітер і розносив навсібіч – туди, куди вистачало сил донести… Радіоактивний пил осідав на землі, на будівлях, на рослинах і на всьому живому включно з людьми, руйнуючи і вбиваючи… вбиваючи і руйнуючи…

І ніхто про це ще не знав, бо ніхто до такого не готувався! А відчути радіацію на запах чи на смак, побачити на око – неможливо!

До місцевих пожежників почала прибувати підмога із сусідніх районів. Останні осередки загоряння були придушені до 6:00 ранку. Але з людьми коїлося щось незвичайне. Знадобився певний час, аби зрозуміти, що це…

Автівки «швидкої» повезли в лікарні обпечених, уражених шаленими дозами радіації пожежників, охоронців і працівників зміни, де вони болісно вмирали, заражаючи радіацією тих, хто надавав їм першу допомогу: медичний персонал, який не був попереджений і підготовлений до боротьби з радіацією. А між тим, вітер продовжував розносити радіоактивний пил не тільки територіями України та Білорусії, але й усією Європою!..

Коли мама прокинулася вранці й увійшла в кімнату до сина, то побачила, що блідий змучений Валерка нерухомо лежав на ліжку, втупившись у стелю застиглим поглядом. Гелена Сергіївна кинулася до нього і ніжно обійняла. Він пригорнувся до мами, немов у далекому дитинстві, і тихо прошепотів:

– Мамо, ти знаєш… Сьогодні на Чорнобильській станції сталася біда.

– Що ти таке кажеш, синку?! – здивувалася вона. – Звідки ти взяв?!

– Я знаю, мамо.

– Але звідки?..

– Мені наснилося.

– Валерко, не видумуй! Кажу тобі знов і знов: це всього лише сон.

– Ні-ні, мамо, я точно знаю, що це не просто нічне видіння.

Вони трохи помовчали, після чого син заговорив першим:

– Але що ж це виходить, мамо?.. Я ж так рвався туди – у це саме пекло… Тобто це тепер там пекло!..

– Синку!..

– У будь-якому разі виходить, що якась невідома сила уперто виштовхувала мене звідти, не давала туди потрапити. Що ж це таке?!

– Мабуть, синку, комусь там, нагорі, видніше.

– «Нагорі» – це?..

– Нагорі, синку, це там, нагорі. Й можливо, ти народжений для інших, не менш важливих справ, ніж ті, від яких тебе відтіснили. Нехай же буде так.

При цих словах Валерка підвів голову і здивовано зазирнув у широко розкриті материнські очі. Гелена Сергіївна відвернулася й подивилася у розчахнуте вікно. Як раптом йому здалося, що мамин погляд яскраво спалахнув! Слідом за тим пролунав оглушливий гуркіт грому…