І в цю ж мить з неба пролилася суцільною стіною небаченої сили злива! Немов звільнившись від непомірно важкого тягаря, який мучив його душу останні пару років, Валерка мирно опустив голову на коліна матері й заснув. А Гелена Сергіївна пестила його розпатлане волосся ніжно й ласкаво, немов у дитинстві. А довгоочікувана злива, ритмічно вистукуючи небесними краплями по висушеній тлінній землі, попутно змивала увесь негатив спогадів зі зранених душ, вливаючи натомість цілющу силу, мир і спокій.

1987. Дружба – Freundschaft![92]

1987. Дружба – Freundschaft![92]

Охтирка, 9 травня 1987 року

Охтирка, 9 травня 1987 року

Цьогорічний День Перемоги виявився для Марії Явтухівни дуже-дуже незвичайним: напередодні їй передали невеличку посилочку від Дори Різберґ – причому, як з’ясувалося, посилка була аж із самого Ізраїлю! І нібито нічого особливого – якісь там щедро залиті медом фрукти з назвою, що її в Охтирці навіть і не чули ніколи. А все одно до чого ж приємно!..

Різберґи емігрували з України позаторік. Виїжджали дуже не просто, а з кількарічною «витримкою» без роботи й засобів до існування. Тим не менш вони все витримали і, зрештою, таки вирвалися з негостинних обіймів «еСеСеРу-батюшки». Тепер Дора із чоловіком Веніаміном обживалися в якомусь кібуці, а молода перспективна художниця Рина, вдягнута у польовий однострій «піщаного» кольору, пішла служити в ЦаХаЛ[93] – віддавала борг честі новій батьківщині.

– Ото Дора накоїла лиха собі та своїм! – обурювалася Марія Явтухівна, прочитавши вкладеного у посилочку листа. – Поїхала з чоловіком світ за очі, щоб у колгосп записатися… Адже люди кажуть, що кібуци їхні – це те саме, що й колгоспи[94] у нас. То що ж, треба було їхати світ за очі в іншу країну, щоб з городянки колгоспницею стати?..

А війна?! Ізраїль же постійно з сусідами воює! Це ж Схід, там же всі налаштовані проти всіх, у їхніх суперечках сам чорт ногу зламає!.. У нас тут мир і дружба, а там що ні день, то ракетні обстріли, то диверсії, то біженці, то се, то те, то п’яте, то десяте, то п’ятдесяте… То Шестиденна війна, то Війна Судного дня… А якщо там навіть дівчата в армії служать!.. От тепер і її Ринку служити забрали – куди це годиться?! Невже моя Дора забула, що таке війна?! Сама ж від Бабиного Яру ледь врятувалася, у мене під ліжком всю окупацію прожила! І чим вона думає?! От скажи, чим?!

– Мабуть, там їм живеться краще, ніж тут. Навіть попри війну, – зітхала Каміла, яка приїхала з Полтави до матері на День Перемоги.

– Та що це за життя таке, якщо постійна війна?!

– Мабуть, добре життя.