От що стало причиною надзвичайно раннього виклику Васі Ярмошка до начальницького кабінету. Бо він же вчився колись аж у київському університеті, а тому мусив пояснити Діні Порфирівні всі ті «страсті-мордасті». Бо вона й так не спала всю ніч. А Вася – він же ж голова, він же ж «НАУКА»! Ну, а що відсидів трохи – то нісенітниця, яку можна всерйоз не сприймати. Поду-у-умаєш, відсидка!.. Дрібниця. Начальство ж треба заспокоїти негайно, й саме Вася впорається з цим, як ніхто інший.

Розібравшись, у чім річ, лаборант спочатку не стримав щирого реготу, потім довго виправдовувався, що він ненавмисно й загалом не хотів ображати товаришку Прозорову. А вже після того прочитав цілу лекцію про комбіновані зйомки та різноманітні спецефекти в сучасному кіно.

Уважно вислухавши всі пояснення, Діна Порфирівна нарешті заспокоїлася, а потім і резюмувала:

– Ох і дурять же наш народ, ох і дурять! Я хоча б думала, що американці тут чесніші, але як подивишся на це все – то аж зло бере! Скрізь дурять простих людей, скрізь і всюди. А тобі, Васю, велике спасибі. Заспокоїв. Можна сказати, від сердешного інфаркту спас – бо я вже не знаю, щоб то було, якби не ти.

А лаборант, подумки посміхаючись, подумав, що одна річ у світі воістину не має меж. І зветься та річ довірливістю пересічних людей… яких так і хочеться назвати іноді «нікчемними людиськами».

От чесне слово, хочеться!..

Дніпрорудне, Запорізька область, вересень 1987 року

Дніпрорудне, Запорізька область, вересень 1987 року

Видихаючи струмінь цигаркового диму, Олег обережно й ненав’язливо, буквально краєм ока позирнув на опецькуватого молодого чоловіка… щоб не сказати – юнака, який сидів на лавці поруч із ним. Потім спробував уявити його в ліжку разом з дівчиною, яку знав недовго, проте зовсім з іншого боку, аж надто незвичного як для їхніх реалій.

Ну так, виходить, що зовсім недарма люди стверджують: у тихому болоті чорти плодяться. Спартак та Евка… Евка та Спартак…

Гм-м-м-м!.. Дивно все це, як не крути. Але що ж поробиш, якщо воно є саме так, а не інакше?!

– Чуєш, Олеже…

– Що?

– Я розумію, що відтоді вже більше місяця минуло. Але чи не міг би ти повторити ще раз, що тобі сказала Евка тоді, під час сходження? Ну-у-у, перед тим як вони з Касею… Бо тоді… в Києві ти сказав, але якось непевно й побіжно, а я хотів би удостовіритися, що…

Не договоривши, колишній однокурсник замовк. Втім, його погляд благав красномовніше за будь-які слова.

– Навіщо це тобі, Академіку? Хочеш сказане нею фломастером на папірці написати і в рамочці на стіні повісити?

– От тільки не верзи дурниць, – просичав крізь зуби Спартак.