– Ну й дурень! – з викликом промовив Олег. – Тебе ж на кафедрі залишити хотіли, треба було зголоситися – тоді б і горя не знав.

– Я знаю, що роблю, – зі спокійною твердістю повторив Спартак. Потім додав, хитро примруживши очі: – Зате я тепер сюди, до Дніпрорудного, у відрядження їжджу й можу до тебе в гості завітати принагідно.

– Та піш-ш-шов ти… лісом в обхід подалі!.. – тепер в Олеговому голосі бриніла непідробна злість. – Комсомольського активіста він п’ять років удавав, бачте… Лицемір чортів! С-с-сука!

– Кому стало гірше від того, що «Комсомольський прожектор» під моїм керівництвом перевіряв відвідуваність занять чи умови проживання іногородніх студентів у факультетському гуртожитку?

– Та ваші довбані перевірки!..

– Гаразд, давай так: ти можеш сказати, кого за моїм поданням відрахували з інституту чи виселили з гуртожитку? Хоча б одне конкретне прізвище?! Нумо?.. Давай називай, я чекаю. Тільки конкретно.

– Е-е-е… М-м-м…

Олег покрутив у повітрі розчепіреною долонею, але не знайшовся з відповіддю й мовив через губу:

– Я думав, що тобі подобається активничати. І всі так думали.

– А ти пригадай, скільки разів я просив вас не висувати мене на цю посаду?! Що, хіба ні, скажеш?..

– Так, ти просив про це, але…

– Але ви щоразу заперечували: «Якщо не висунемо у факультетське бюро комсомолу тебе – мусимо висунути іншого, а там ніхто не хоче працювати! А у тебе ж це так добре виходить!..»

– Так, але…

– Отже, ви мене самі висували всупереч моїм проханням! Тоді що за претензії до мене тепер?! Я просто виконував ту роботу, яку ви мені самі ж і доручали всі п’ять років, отак.

– І все одно ти чортів лицемір, слабак та імпотент.

– Щодо лицеміра, то ми вже все з’ясували, – Спартак раптом посерйознішав: – Диплом я отримав, доручену мені громадську роботу виконав, водночас нікому нічого особливо поганого не зробив. Хоча, як член факультетського бюро комсомолу, міг би. А от щодо слабака й імпотента…

Він пересмикнув плечима:

– Невже ти серйозно вважаєш, що всі ці роки ми з Евкою були б разом, якби сказане тобою було правдою?

– Так, поєднати тебе з Евкою – це, мабуть, найважче.

– А ти спробуй, спробуй! – хитро посміхнувся Спартак. – Одразу ж побачиш, що, не відкинувши фальшиві уявлення про мене, це не вдасться.