– Збився я. Плутав, плутав і заплутався. Збився зі шляху, розумієш?.. Є одна справа. Дуже заплутана. Там до правди докопатися… Якщо захочеш, і те дуже важко. Бо всі бояться. І говорити, й навіть думати про те. Я майже два десятиліття, вважай, докопуюсь…
– Ти-и-и?! Два десятиліття?! – Олег розгублено кліпав очима. – Та тобі ж самому всього лише…
– Так, мені двадцять чотири, – кивнув Спартак, – а про справу цю я вперше почув у п’ятирічному віці. Отож істини я добиваюся вже дев’ятнадцять років, коли вже бути точним.
– І що ж то за справа така, якщо не секрет?
Він дійсно не міг уявити, до якої такої істини намагається докопатися цей всезнайка… можна сказати – живий енциклопедист.
– Поки що секрет, бо досі кінці з кінцями у мене не сходилися. А от коли ти передав Евчині слова про вектор… Саме тоді дещо почало вимальовуватися! Ну так, я розумію: вона мала на увазі себе з сестрою. Кася попереду, Евка позаду, вони удвох рухаються вперед – от що таке вектор в її розумінні. Однак для мене… О-о-о, це знаєш, яка моцна ідея!..
Спартакові очі округлилися, він чомусь здійняв обличчя до неба й мовив із загадковим виглядом:
– Так-так, це направду має бути вектор, котрий проходить через рейперні точки!.. Від точки до точки, від точки до точки – але тільки вперед, вперед!.. Ох, Евко моя, Евко, ти навіть у такий спосіб мене підтримала… А ти передав мені ці її слова! Останні слова до мене… для мене… Дивно, хіба ж ні?
Проговоривши цю нісенітницю, Спартак раптово, без жодного переходу урочисто продекламував іще одну строфу з пісні Макаревича:
И пусть сегодня дней осталось мало, И выпал снег, и кровь не горяча – Я в сотый раз опять начну сначала, Пока не меркнет свет, пока горит свеча.Й махнувши рукою, перебіг через дорогу та попрямував вулицею, що вела до Заводу будівельно-оздоблювальних машин.
«Перший відділ» Дніпропетровського заводу холодильників, Дніпропетровськ, 6 листопада 1987 року
«Перший відділ» Дніпропетровського заводу холодильників, Дніпропетровськ, 6 листопада 1987 року
У двері кабінету обережно постукали. Зробивши Володимирові відповідний знак, Олександр Данилович гукнув:
– Заходьте!
Коли ж поріг переступила молода жінка, мовив стримано:
– Слухаю вас. Хто ви, з якого питання? Представтесь, будь ласка.