– То це так війна виглядає, по-твоєму?..

Іще не заспокоївшись як слід після сумбурної розповіді сина, Ліда наблизилася до незавершеного полотна, на якому поки що нечітко проглядали основні обриси трав’янисто-зеленого кінського силуету, зате вершник у сунично-рожевій, прикрашеній величезною смарагдовою зіркою будьонівці на його спині був виписаний значно ретельніше… Чи, мабуть, усе ж таки вершниця – якщо судити з її соковитих грудей та інших особливостей не прикритої ніяким одягом фігури!..

– Отже вам, розпусникам, не соромно виставляти на люди власну голизну? – поступово отямившись, Ліда перейшла в наступ: – Як можна, синку?! Ти ж таке переніс, а тут!..

– А що тут такого, мамо?

– Це ж твоя дружина, синку! Що ти малюєш, чим ти думаєш?!

– Та хто там Сніжану упізнає, – весело мовив Павло.

Ліда якомога уважніше вдивилася у намальоване обличчя з неприродно посадженими янтарно-помаранчевими очима, додатково спотворене гіпертрофованою посмішкою на брунатно-лилових вустах, і вимушено погодилася:

– Дійсно, її не впізнати й навіть не запідозрити. Але все ж таки, гола жінка на коні – це, знаєш, якось… Це вже бісовщина якась.

– А як же бути з «Купанням червоного коня»?

– А що воно таке?

– Одна з найзнаменитіших картин Петрова-Водкіна, – змовницьки перезирнувшись із дружиною, пояснив Павло. – Або є у нього ще й інше, менш відоме полотно – «Спраглий воїн»…

– О-о-о, знайшов, з кого приклад брати! Якщо «Водкін», то точно алкаш якийсь, – у Лідиних словах прозвучало неприховане презирство.

– Між іншим, Кузьма Петров-Водкін був не просто графіком та живописцем, але й педагогом, і заслуженим діячем мистецтв РРФСР.

– Нічого, нічого! Педагоги, буває, теж до чарки прикладаються.

– Та у мене цілий альбом Петрова-Водкіна є! Хочеш, покажу?

– Ні-ні, не треба, – й Ліда знову кивнула на незавершене полотно на мольберті: – А це що таке?

– У правій руці спис, у лівій – келих, повний крові. Війна ж бо.

– І все ж таки чомусь вершник у тебе не чоловік, а жінка… Якось воно…

– Бо війна жіночого роду.

– Я так дивлюся, у твоєї «війни» теж критичні дні настали…