* * *

Сьогодні вона прокинулася від передзвону весняної капелі, що вибивала чечітку на сталевому козирку підвіконня. При цьому вперше за довгі роки відчула незрозумілу радість через те, що… просто живе! Сонце стояло вже високо і гріло так потужно, що кинутий вчора Мар’яном на підвіконні пластилін розплавився і тонким струменем протік зі звичайного аркушика «в клітиночку» на підлогу, де утворилася невеличка калюжа.

«Треба буде Мар’янчику втик зробити, щоб не розкидався пластиліном абиде. Здавалося б, дорослий уже, не просто в армії, а на понадстроковій службі відслужив, але й досі поводиться, як мала дитина», – подумала вона, блаженно заплющуючи повіки. Ще кілька секунд минуло у повній бездіяльності, як раптом жахлива думка гострою бритвою безжально полоснула її розніжену свідомість:

«Проспала!!! Запізнилася!!!»

Немов зацькований звір, Вікторія підхопилася і як була босоніж в одній сорочці, так і кинулася на кухню. Будильник показував пів на десяту.

«Божечки, як же так вийшло?!» – ще більше перелякалася нещасна жінка. Понад двадцять років вона прокидалася чітко по дзвінку будильника, а сьогодні проспала. Що ж тепер буде, що буде?!

І тільки взявши будильник до рук, помітила, що він встановлений на дванадцяту годину рівно.

«Як же так?..»

Вона чудово пам’ятала, що встановлювала його на шосту ранку, оскільки Любомир просив розбудити його саме в цей час, а от щодо Мар’яна, то йому сьогодні й поспішати нема куди: звільнившись у запас, молодшенький тиждень тому повернувся додому і тепер відсипався та від’їдався досхочу.

Вікторія обережно зазирнула до дитячої кімнати. Любомирове ліжко було заправлене – отже, старшенький усе ж таки не проспав, прокинувся вчасно. Хоч би це добре! Але все ж таки, що ж тепер робити їй самій?! Стрімголов мчати на роботу і, заїкаючись, виправдовуватися перед начальством?! Або спокійно вмитися, не поспішаючи поснідати і неспішним кроком відправитися туди, як і годиться в.о. начальника відділу доставки?..

Ця посада бувкально звалилася на Вікторію вчора. Колишня начальниця Марія Петрівна тиждень тому справила 55-літній ювілей, проте не бажала полишати рідний колектив і виходити на пенсію. Втім, високе поштове начальство цю думку не поділяло, отож саме вчора наприкінці дня надійшли документи, згідно з якими Марія Петрівна все ж таки звільнялася із займаної посади, – отож керівництву 70-го поштового відділення необхідно було терміново призначити нового начальника відділу доставки.

Звісно, начальниця відділення Леся Михайлівна Лисиця мала своє протеже на цю посаду – молоденьку племінницю Оленьку Дашкевич, яка на роботі з’являлася досить рідко, оскільки мала двох малолітніх діточок. От і зараз, як на лихо, родичка начальниці перебувала зі своїми кіндерами в Одесі – а отже, обійняти посаду офіційно не могла. Здавалося б, хлібне місце безнадійно втрачене, але товаришка Лисиця блискавично винайшла прекрасне рішення, чим повністю виправдала своє прізвище! Добре знаючи, до чого болісно карає керівництво за нехтування кадровими питаннями, Леся Михайлівна свято виконала вимогу дирекції й видала відповідний наказ… в якому тим не менш припустилася невеличкого відхилення: вставила туди лише дві літери «в.о.», які в корені ламали весь сенс нового призначення і надавали їй необмежену можливість у будь-який момент і без особливих пояснень змістити Чмут Вікторію Борисівну з формулюванням «не впоралася», «не пройшла випробувальний термін» і таке інше – на її розсуд.