Намагаючись стримати огиду, Ліда кивнула на намальоване сідло, по якому розпливалася рубінова кривава пляма.

– Так, мамо, це Громадянська війна в її переломний… а тому можна сказати – у критичний момент! – Павлусь задоволено посміхнувся: – Я так бачу, нарешті ти перейнялася символізмом мого творіння і тепер зрозумієш, що ми навмисно чекали підходящих для роботи днів.

– Ви, безумовно, дочекалися, а я дожився на свою голову.

Всі озирнулися на двері вітальні, в яких завмер Касим. Розбираючи повні харчів сумки, батько сімейства поступово заспокоївся, отож небезпека скандалу минула. Щоправда, аби навіть ненароком не подивитися на оголену невістку, він втупився у стелю… Проте, окрім втоми, в його голосі не відчувалося геть нічого, ніяких яскравих емоцій:

– Давай-но, Лідо, поїдемо звідси додому. Ввечері хокей буде, не хотілося б запізнюватися на трансляцію.

Всім було зрозуміло, що справа зовсім не у трансляції хокейного матчу. Просто Касим (який, до речі, не був ані хокейним, ані навіть футбольним фанатом) скористався першим-ліпшим приводом, аби тільки забратися звідси. І треба сказати, всі з явним полегшенням поспішили скористатися явно надуманим приводом для прохолодного і якнайшвидшого розставання. Не звертаючи більше жодної уваги на інших, Сніжана знову почала вмощуватися на своєму табуреті, намагаючись не розмазати криваву пляму на його сидінні. Павлусь (який, до речі, так нічого і не вдягнув) хотів було проводити батьків, однак вони відмовились.

– Іди, малюй свою Громадянську війну, – стримано зітхнула мати. І старший син, кивнувши їм на прощання, покульгав до мольберту.

* * *

– Й оце всякі дурепи по телевізору стверджуватимуть, що «у нас сексу нема»… Тьху ти, нечисть паскудна! – в серцях мовив Касим, по дорозі на вокзал пригадавши знамениту фразу, що колись прозвучала на телемості між Ленінградом і Бостоном.

– Надто багато на нашого Павлуся звалилося, – обережно зауважила Ліда. – Звісно, я його не виправдовую…

– Ти саме це й робиш! Виправдовуєш, – зітхнув чоловік і додав: – А все ж таки добре, що у нас лише один із синів в художники подався… І в кого ж воно таке вродилося?! От в кого, Лідусю?..

Але ніякої притомної відповіді на це вони відшукати не могли.

Київ, квітень 1988 року

Київ, квітень 1988 року

У житті людей іноді стаються події, які докорінно змінюють їхню долю. Різниться тільки реакція людей: одні починають бігати, метушитися, воювати, намагаючись дізнатися першопричини змін; другі одразу ж опускають руки, мовчки плачуть, шкодуючи або повільно з’їдаючи себе зсередини; треті ж просто замикаються – і їхню зранену душу заповнює порожнеча, перетворюючи їх на живих зомбі, які їдять, сплять, працюють… загалом роблять все, що потрібно, але при цьому втрачають чутливість до будь-яких зовнішніх подразників.