«І от за що мені таке невезіння?!» – думала Вікторія, вдивляючись у циферблат клятого будильника. Тільки вчора вона отримала посаду (хоч і з поміткою «в.о.»), а вже сьогодні може її втратити – і все через дурне запізнення!.. Тепер не буде у неї ні надбавки до зарплатні, ані пільг по профспілковій лінії. Дорого ж їй обходяться ці зайві дві години сну!.. Вчора ця клята Лисиця катрупила її цілих три години, аж доки не вигадала, як би призначити начальницю доставки, водночас не випускаючи важелів управління ситуацією зі своїх рук, а тепер…

Як раптом у Вікториній голові сам собою склався авантюрний план! Жінка видобула зі своєї сумки лист про призначення, який учора забула вкинути до поштової скрині. Що ж, може, й вийде… Хтозна, а раптом це янгол-охоронець зупинив її?! Отже, тепер вона сама відправиться на Головпоштамт, сама відвезе лист керівництву, завізує у секретарки. А потім з’явиться на роботу і доповість про виконання доручення начальниці 70-го поштового відділення!..

А для повної впевненості в успіху зазирне до Кирюші Мороза… вірніше, до першого заступника Кирила Львовича. З ним вона вчилася колись у школі, тільки він був на три роки старший. Кирило Львович завжди їй симпатизував, хоча Вікторія ніколи не користувалася його добрим ставленням: усе ж таки він був заступником начальника київського Головпоштамту, а вона – всього лише пересічною листоношею. Але сьогодні, якщо вже так сталося, можна і поступитися старими принципами… Хтозна, а раптом їй таки вдасться відвоювати посаду, яка належить їй по праву?! Вона ж стільки років чесно відпрацювала – а тут раптом «в. о.», та й по всьому!..

Не поспішаючи, Вікторія поснідала, смакуючи кожним шматочком сирної запіканки, випила чашечку розчинної львівської кави «Галка», яку берегла тільки для подруги Елі та великих свят. Одягла найкрасивішу сукню, зібрала густе темно-русяве, з ріденькою сивиною волосся в акуратну «мушельку», підвела чорним олівцем очі й підмалювала залишками помади повні красиві губи. Глянула в люстерко і мимоволі замилувалася: «А я все ж таки й досі нічогенька! Ох, має рацію Еля, яка й досі мріє звести мене з якимсь завидним кавалером. Ох, життя, життя! Що ж його робити, як воно не склалося?..»

* * *

Діставшись Головпоштамту, Вікторія буквально влетіла в приймальню і простягнула секретарці рекомендований лист:

– Зареєструй, Любашо, і швидше, будь ласка!

Дівчина звела на неї великі гнівні очі й різко відповіла:

– В порядку черги! – а потім із суворим виглядом постукала пальцем по стосу листів. Якби не цей жест секретарки, Вікторія навряд чи помітила б на столі у неї папірець, на якому було написано: