І вже коли з рипінням, скреготанням і гуркотом потяг знов зрушив з місця, вона раптом пригадала все.

Так, справді – це з нею сталося!..

Сталося десь на межі 1950-х і 1960-х років – себто близько трьох десятиліть тому. Їхнє з Корнієм спільне життя тоді тільки починалося, їхня Риммочка ще навіть не народилася. Жили вони на той час ще в Києві, з якого вона ось зараз повертається. Вже не пригадати, з якого приводу, але сім’ї циркових оркестрантів зібралися разом у якійсь дачній місцині… Авжеж – у Голосієві! Точно!.. Як і цирковий оркестр, переважну частину того товариства чомусь складали поляки. Втім Ірму, як дружину музичного ексцентрика, вони із задоволенням і без жодних заперечень прийняли до своєї компанії. Хороші люди, добрі люди…

От саме тоді все і сталося! Невеличка компанія дівчат і справді пішла у глиб Голосіївського лісу, щоб назбирати грибів. І там, у лісових хащах, вони зустріли волхва…

Точніше, ні – не так! Вони зустріли якогось старого завсідника тих місць… якогось видатного митця… чи то письменника… чи поета… А може, художника?! Скульптора?! Архітектора?! Композитора?..

Втім, не надто це важливо! Головне ж полягає в тому, що одна з подружок була впевнена, що перестріли вони не літнього митця, а справжнісінького волхва! Того самого, який виходив з темного лісу іще назустріч Віщому Олегові. Тому самому князеві, якому він напророчив смерть від коня.

Усі присутні чомусь підняли дівчинку на сміх, тільки одна лише Ірма…

Отож-бо! Виявилося, що легенду про походження назви цієї місцевості – Голосієва – знала лише вона! Воно й не дивно, бо колись у дитинстві маленька сирота Ірма Сєдова знала, мабуть, стільки легенд, казок та міфів, скільки не знав жоден інший вихованець Мотовилівського дитячого будинку, до якого її віддали після закінчення війни.

Хоча легенду про голосіївських волхвів вона почула незадовго перед тим, як дівчата зустріли в лісі того митця? Від кого почула?! Вже не пригадати – усе ж таки три десятиліття відтоді минуло. Та найцікавіше, що почута легенда справді була безпосередньо пов’язана з жерцями давньоруських богів. Бо їх у тому Голосієві нібито вбили за наказом князя Володимира – Красного Сонечка. Й один із страчених волхвів перед смертю прокляв Русь, яка зрадила давніх язичницьких богів, прийнявши натомість християнство!..

Таким чином, на час, про який йдеться, ніхто, окрім Ірми, цієї легенди не чув. Вона ж тоді ще сказала, що чекати лишилося недовго, оскільки…

Стоп! Але ж як це?.. Як таке можливо?! Як???

Вагон мірно погойдувався, колеса стукотіли на стиках рейок. Уже давно можна було відвідати туалет наприкінці коридора й знов заснути, однак Ірма так само нерухомо лежала на нижній полиці, втупившись у майже суцільну пітьму перед собою.