Тільки цього й бракувало.

Бракувало всього й в усіх сенсах: і щоб ненажерливий небіж спеціально зі свого Києва приїжджав лише заради безкоштовного похарчування у запорізьких родичів, і запровадження карткової системи. Отаке життя настало, чорт забирай. Хоча, припустімо, продуктові й товарні картки – це об’єктивно, це у них виникає періодично, нікуди від цього не дінешся. А от щодо нібито «випадкових» візитів до дяді – то у цьому винен Рафка.

Так-так, саме він привчив Спартака до хибної думки, нібито цей зарозумілий випердиш вартий спілкування зі своїми видатними дядьками! Леонід Самсонович був переконаний, що так воно й було, оскільки чудово, в усіх подробицях пам’ятав, як усе сталося…

* * *

Коли в старій подільській квартирі зустрічалися разом двоє видатних діячів української промисловості – це було таки щось! Адже приїздили вони до Києва не просто так, а на важливі наради республіканського рівня. Наради ж – справа клопітна й нервова, і щоб як слід відновитися після багатогодинної напруги, треба як слід розслабитися…

Й вони розслаблялися! Ще й як розслаблялися!.. На один-єдиний вечір йшли в небуття провідний будівельник металургійних підприємств Леонід Самсонович Литвак і провідний геолог у царині розвідки нафтових покладів Рафаель Шаєвич Левітін, натомість лишалися двоє малих хуліганів – Льонька і Рафка, які колись являли справжню ударну парочку, від вигадливих витівок якої колись гудів увесь Старий Поділ. І яке кому діло до того, що ці записні хулігани давно вже посоліднішали, обзавелися сім’ями, обійняли кожен по-своєму видатну посаду й навіть мають деякі трудові нагороди?! По суті, це нічого не змінило: подільськими хуліганами вони були, є й залишаться, мабуть що, до гробу…

Проявитися їхнім натурам допомагали різноманітні наїдки, приготовані сестричкою Гатею за старовинними рецептами, успадкованими нею від покійних матері й бабусі Ітеле (адже загиблу в Проскурові бабусю Сіму вона навіть не знала), а також сусідок по дому. А ще ціле море випивки: для затравки брали пляшку «Столичної» чи «Посольської» горілки, коли ж цього ставало замало – в хід йшла або самогонка, яку Рафаель Шаєвич майстерно очищував від сивушних масел марганцівкою[100] (це він називав «геологічним» методом), або медичний спирт, отриманий по блату від Гатиної подруги дитинства медсестри Тосі.

Звісно, за столом знаходилося місце й господарям оселі – самій Гаті та її чоловікові Андрію. Тим не менш у центрі уваги весь вечір аж до глибокої ночі (доки не буде випито все, що горить, і з’їдено все, що не є фаянсом, склом, мельхіором, тканиною чи папером) зазвичай опинялися вони – пристаркуваті вже розбишаки Льонька з Рафкою.