– Нічого подібного, Льоню, – не зводячи уважного погляду з хлопця, замислено мовив Рафаель Шаєвич: – У тім-то й річ, що цеглина важить не півтора, а таки два кіло.
– Хіба?! – тепер уже не повірив Леонід Самсонович. – Не може бути!
– Та не переймайся ти так, Льонько, на цій задачці у мене академіки «сипалися», не тільки ти, – спробував заспокоїти його брат. Та зачеплений за живе Леонід Самсонович жахливим рипучим голосом затребував у сестри Гаті папірець і ручку, після чого у повному мовчанні, під загальним наглядом присутніх розв’язав у чотири прийоми рівняння:
х = 0,5 х + 1 х – 0,5 х = 1 0,5 х = 1 х = 2
– То це що ж виходить… – Андрій кинув непевний погляд на дружину: – Отже, наш син таки правий? Отже, все ж не півтора, а два кіло?..
– Я ж сказав, що два, – значить, два, – мовив Спартак трохи стомлено і попрохав: – А тепер, якщо можна, я все ж піду, бо у мене там уроки…
– Так, жарти побоку. Нас тут якийсь шморкач неповнолітній за дурнів має, чи що… – розгніваний Леонід Самсонович різко відсунув папірець з ручкою і ревонув: – А нумо зізнавайся: ти знав відповідь заздалегідь?
– Та звідки ж я мав знати…
– Піонерчику, ти тут мені не вихляй кормою, як той буксир, а кажи прямо й однозначно: знав чи не знав?! Так чи ні?.. І все!
– Ну-у-у, якщо хочете… – Спартак знизав плечима й відповів: – Ні.
– Що означає твоє «ні»?!
– Ні, я не знав відповіді заздалегідь. Просто ви просили відповідати просто, я й відповів, як просили.