– Льоню… – спробувала заспокоїти брата сестра, проте це справило протилежний ефект:

– Гатько, мовчи! А ти, піонере, зізнавайся: звідки ти знав?..

– Кажу знов: нічого я не знав. А якщо не вірите, то це ваше діло.

– Нумо не хами мені! – Леонід Самсонович гримнув кулаком по столу. – Й обдурити не намагайся також! Бо ти ще скажеш, нібито подумки склав у своїй тупій довбешці рівняння й подумки ж розв’язав його…

– Нічого такого я не говоритиму, – школяр знову знизав плечима. – Навіщо мені брехати?

– Але як же тоді?..

– Я просто уявив.

– Що-о-о? Чого-чого?.. Як?..

Усі знов почали перезиратися.

– Уявіть собі ваги. А ще краще терези, бо так навіть наочніше, – Спартак на мить замовк, нерішуче посміхнувся. Але оскільки дорослі приголомшено мовчали, він продовжив з ентузіазмом: – Отже, на одній шальці терезів… припустімо, на лівій лежить цеглина, а на іншій, на правій – кілограмова гиря і ще половинка цеглини. Терези врівноважені. Уявили?

– Припустимо, – кивнув Рафаель Шаєвич. – Продовжуй.

– Так. Тепер подумки розколюємо цеглину, що на лівій половині, навпіл. Розкололи цеглину на дві половинки?.. Що станеться з терезами?

– Вони лишаться врівноваженими.

– Вірно. Тепер прибираємо по півцеглини з кожної шальки. Що тоді станеться з терезами?

– Як і раніше, вони врівноважені.

– Вірно. А тепер подвоюємо те, що лежить на кожній шальці: тоді на лівій лежатимуть дві половинки цеглини – це дорівнює цілій цеглині, а на правій – або дві кілограмові гирі, або одна двокілограмова. І терези весь час врівноважені. Ось вам і відповідь, скільки важить цеглина! І без всякого рівняння можна обійтись, як бачите.

Хоча Спартак завершив пояснення, всі мовчали, перетравлюючи почуте. Тому першим заговорив знов-таки він:

– Ну то як, можна мені вже піти й нарешті зайнятися уроками?..

– Отже, ти все це уявив? – ще раз обережно перепитав Рафаель Шаєвич.

– Так. Саме це й уявив.